Глава 7

Ми сіли на барні стільці чекаючи коли нас поселять. Рендольф уткнувся в стіл і стиснув кулаки. Здається, рани сильно боліли. Я хотіла якось підтримати хлопця, але всі мої спроби різко обривали. 
Тому щоб відволіктися я розглядала зал. Он компанія чоловіків грає здається в місцевий покер, там сидять двоє хлопців обговорюючи щось і скоса дивляться на дівчину за сусіднім столиком. Вона саме сиділа сама. Довге кучеряве волосся каштанового відтінку і яскраві карі очі часто виблискували в наш бік. Але мого погляду вона не помічала. Дедалі частіше дивилася на Рендольфа, який сидів до неї спиною і щось записувала в блокноті. Раптом чоловіки, які так безцеремонно обговорювали її, піднялися і підійшли до неї. 
- Гей красуне, - промовив один із чоловіків. - Прикрасиш нам вечір? 
Дівчина на мій подив не злякалася. 
- Відійдіть, панове, ви мене не цікавите. - вона повільно підняла на них очі і ліниво помахала рукою. 
Хлопці ж не послухали і посідали поряд. 
- Рендольф, - тихо гукнула я хлопця. 
- Чого тобі? - буркнув він. 
- Може, допоможемо? - я проігнорувала його бурчаня. І взагалі його огидну поведінку ігнорувала цілий день. 
Він обернувся на дівчину та двох чоловіків, які вже почали розпускати руки. 
- І є ж такі баб... жінки які головою не думають. - буркнув знову він. - До такого закладу приходити одній. 
У цей момент бармен приніс нам ключі. Рендольф вмить забув про те, що побачив і взяв ключі. 
- Гей, - знову гукнула його я. Але він не звернув уваги. 
Збираючи всі сили, я попрямувала до їхнього столика. З повним не розумінням що творю я стукнула кулаком по столу. Дуже до речі сильно. Рука різко почала нити. Чорт і чому у фільмах це здається так просто? 
- Яка зухвала білявка. - посміхнувся один із чоловіків. 
– Відпустіть дівчину. - я сказала це досить хрипко і навряд чи хтось сприйняв всерйоз. 
Але на мій подив у чоловіків в очах читався страх. Вони різко прибрали руки з колін дівчини. 
- І вибачтеся. - користуючись нагодою додала я. 
- Емм, вибачте будь ласка. - підвелися вони з-за столу і попрямували до виходу. 
Ну нічого собі, Машко. - усміхнулася захоплюючись собою. 
- Дякую. - кивнула дівчина і простягла мені руку. - Я Лі. 
- Марія, можна просто Маша. - відповіла я дівчині і потиснула руку. Вона мала надзвичайно красиву зовнішність. Ближче вона виглядала ніби Афродіта, богиня кохання у міфах. Тепер зрозуміло, чому чоловіки так захопилися нею. 
- І тобі спасибі. - вона кивнула комусь позаду мене. 
Я обернулась і побачила що за моєю спиною стоїть Рендольф. 
– Ти стояв тут увесь час? - засмутилася я. 
- Так, МаМаша. - посміхнувся він. - Але ти трималася молодцем. 
Усе моє захоплення собою миттєво зникло. 
- Повне ім'я. - звернувся він до дівчини хмурячись.

- Не треба на мені використовувати свої альфофські штучки. - раптом фиркнула дівчина. - Я все розповім, тільки не тут. 
Рендольф миттєво вирвав блокнот із її рук, але дівчина спритно відібрала. 
Я як завжди не розуміла про що вони говорять. 
- Шпигунка?! - вигнув брову перевертень. 
Він швидко взяв дівчину під руку і кудись потяг. Мені нічого не залишалося як іти за ними, так само не розуміючи, що діється. Опинилися ми на другому поверсі з двома дверима. Одну з них Рендольф відкрив і пропускаючи мене, буквально затяг дівчину всередину. 
- Повне ім'я! – повторив він. 
- Мелінда Уоррен. – відповіла дівчина швидко. 
- Звідки та чому стежила за нами? 
- З Ґріндера. - вона здається навіть не моргала і відповідала на автоматі. Це що ж магія? В цей момент дівчина швидко похитала головою, а Рендольф глянув на мене. 
- Не вчасно ти розвіяла. – крізь зуби процідив хлопець. 
- Досить над нею знущатися. - вирвалося в мене і я стала між ним і дівчиною. Лі торкнулася моєї руки на знак подяки. 
- Антимагічка, бачу ти зовсім страх втратила? Швидко відійшла. - я відчувала як його магія торкається мене але й водночас розчиняється. Противитись було досить складно. Хоч я й боюся Рендольфа, але зараз не здамся. 
- Давайте спокійно обговоримо. - тихо запропонувала Лі. 
- Будь ласка, Рендольф. - підтримала я дівчину, нехай і голос тремтів. 
Він картино закотив очі і ми всі напружено сіли на диван. 
- Розповідай. - він похмуро дивився на дівчину. 
- Справа в тому, що я не знаю хто мене найняв. - почала дівчину. - Тільки знаю що хтось із республіки і наказали стежити за альфою. 
- Давно? - перевертень ще більше насупився. 
- Як тільки ви поїхали з республіки, мені прийшло повідомлення про те, що я доповідаю куди вирушаєте, а мені хороша винагорода. 
Хм, як на республіку. Мені теж обіцяли мільйон доларів за випробування на яке я навіть згоди не давала, хоча мій «улюблений» татко давав. - хмикнула я подумки. 
- Значить, це був не Еліас. – міркував уголос Рендольф. - Він точно знав, куди я і навіщо. 
Дівчина знизала плечима. 
- І що ти встигла доповісти? - він спитав це з натиском, здається знову використав магію. 
- Та в мене і так немає вибору, все одно розповім. – фиркнула дівчина. Мабуть вона не така вразлива, як здалося. - Я їм передала що ти пішов до мера Карігана і вийшов звідти з якоюсь коробкою. Далі твій шлях був до західної частини міста, але коробка безвісти зникла. 
- Треба ж, як відчував, що маскування знадобиться. - довольно хмикнув Рендольф. - І що ще встигла донести? 
- Про вашу битву. - вона миттєво потьмяніла як і я згадуючи про всі мертві тіла під ногами. - Про те, як ти спритно вбив стільки людей. 
Цю фразу вона сказала з якимсь осудом. Невже дійсно все виглядало так, якби це ми напали?

– Вони перші розпочали. - випалила я на її осудливий погляд. - Вони хотіли ... 
- Виглядало саме так, як мало. – перервав мене Рендольф. - Значить, незабаром армія з республіки прийде по нас. 
- Що означає прийде по нас? Вони самі мене послали сюди. - я дивилася на Рендольфа. 
- Ти тепер співучасниця злочину, МаМаша. - з усмішкою промовив він. - Убила Ріманів і думаєш з рук зійде? 
Мимоволі руки самі по собі затряслися. І сльози знову почали стікати. Та як він може так казати? 
- Починається. - закотив очі Рендольф. 
Мелінда обійняла мене за плечі і я уткнулася в її плече. Хоч і дівчина мені була мало знайома, але від неї я відчувала більше підтримки, ніж від того хто врятував мене. 
- Ти б подумав перш ніж щось говорити. – крізь зуби процідила Мелінда. 
- А що такого? - здивувався він. - Я сказав те, що думатиме республіка. Краще готувати її наперед. 
Я знову схлипнула. Дівчина погладила мене по білому волоссю і пошепки запитала. 
- Вони тобі були дорогі? 
- Життя за мене віддали... - хрипло відповіла я. - Як я тепер відплачуватиму? 
- Тихіше, тихіше ... - Дівчина заспокійливо шепотіла.