Глава 5

Я зібрала всі сили аби не зірватися на біг і пояснити, що трапилося. Хоч і говорила я всім, але погляд був прикутий до перевертня. Він усе похмурнів і похмурнів з кожним моїм словом. 
- Ну і земляни, ще б що придумали. - хмикнув Рендольф. - Ми дійсно змінюємося з місяцем, але це стосується лише посилених відчуттів. Запах, смак, слух, розумієш? - Він дивився на мене вже з усмішкою. 
- Тобто ти не перетворишся на інший вигляд? - уточнила я. 
- Перетворюся. - відповів він і я знову здригнулася. - Але тільки коли захочу. 
Мене хоч трохи заспокоїли його слова. Трей обійняв мене знову за плече і ми попрямували далі. Дивно що Трей став таким тактильним. Йшли ми так само по лісі, наступав світано і, вже нормально виднілася дорога, а за нею і невеликі будиночки. Рендольф попрощався з нами ще до входу до міста. 
У місто я вже заходила з полегшенням. Хоч і ноги нили і спати страшенно хотілося. І мій шлунок мимоволі загарчав. 
- Я теж їсти хочу. - глянула Нурі на Трея, почувши гурчання мого живота. 
- Повідомимо республіці що дісталися і поїмо. – відповів нам Трей. 
– Можна зробити це одночасно. - Нурі кивнула у бік якоїсь таверни. 
Трей попрямував першим, а далі ми з дівчиною. 
Як тільки увійшли одразу ж відзначили стійкий запах алкоголю та кілька чоловіків у напів живому вигляді. Ну, в принципі, звичайний наш земний паб. У магічному світі також пити схоже не вміють. Ми сіли за дерев'яний столик та замовили сніданок. 
- Маріє, постарайся цього разу не розсіювати нічого. - Тихо сказав Трей до мене. 
- Добре. – кивнула я. 
Нурі дістала візаріум і він засвітився. Здається зараз я нічого не розсіювала. Цікаво, а чому відбувається розсіювання? Може я думаю про цей предмет або просто через те, що я поряд. Я знову подивилася на візаріум і він вмить погас. 
- Ясно. - хмикнув Трей і пішов надвір. 
- Я не навмисне. – я опустила голову звертаючись до Нурі. 
- Забий. - Раптом сказала вона. - Краще думай зараз про смакоту яку нам несуть. 
Я обернулася і нам справді несли страви. Офіціант у недорогому костюмі приніс нам м'ясо та картоплю, а також якусь дивну коричневу воду.

- Це сік із одного дерева. – пояснила Нурі, побачивши мій незрозумілий погляд. – Спробуй, він смачний. 
На свій страх і ризик я зробила ковток. І була приємно вражена. Смак був схожим на банан із полуницею та трішки присмаку м'яти. 
- Я ж казала. -  усміхнулась Нурі. 
Ми приступили до їжі. Трей же прийшов, коли я доїдала останню картоплю. Він мовчки сів за стіл і посунув тарілку до себе. Нурі з очікуванням дивилася на брата. 
- Ну що там? 
- Їмо і вирушаємо до першої підказки. - лише сказав він. 
Це що тепер навіть поспати не дадуть? Я нервово колупала порожню тарілку в очікуванні на те, що нас чекає. За час проведений у цьому світі я зрозуміла, що хорошого попереду мало. 
Ми розплатилися і встали з-за столу. Погода на вулиці на відміну від учорашнього дня була сонячною. Мені навіть довелося зняти накидку. 
– А куди ми йдемо? – поцікавилася я. 
- В бібліотеку. – відповів мені Трей. 
Настрій одразу ж погіршився, як будь-яка студентка, я користувалася інтернетом і до такого закладу, як бібліотека, ходила рідко. Мимоволі згадалося як ми з Веронікою писали реферат на тему «Людина у системі менеджменту». Саме з того предмета з якого я втекла з Іллею. Ох, і довго ми тоді писали цей реферат. Майже всю ніч просиділи у ноутбуках. А на ранок, як убиті, прийшли. Сказав би мені тоді хтось, що скоро я опинюся у світі магії, де мешкають перевертні та всякі чарівники, я б біля скроні покрутила. 
- Про що замислилась? - запитала Нурі. Схоже, дівчина більше на мене не злиться. 
- Про свій світ, згадався універ. - відповіла їй я. І тут у мене назріло питання. - А у вас теж є навчальні заклади? 
- Звичайно. Ми якраз ідемо до бібліотеки академії. 
Круто, побачу академію магії, хоч щось хороше. 
Іти нам довелося не довго. Перед нами стояла чотириповерхова будівля. З великими шипами і все в чорному кольорі. Так, я б оминала цю академію десятою стороною. Таке все готичне. 
Бібліотека була поряд і нам довелося увійти через двір академії. Мимо проходили молоді люди в чорних мантіях. Схоже на учнів академії. На нас уваги особливо ніхто не звертав, тому ми благополучно опинилися в головній залі бібліотеки. 
- Що привело вас до нас? – хриплим від старості голосом спитав бібліотекар. 
- Книга Велара. - відповіла Нурі. Бібліотекар вмить помінявся в обличчі і дивився на дівчину. 
– Хто з вас антимаг? – спитав він. 
Нурі та Трей разом подивилися на мене. Бібліотекар же кивнув і махнув рукою, закликаючи йти за ним. Ми йшли крізь ряди книг і вийшли до маленьких дверей. Відчинивши двері, ми опинилися у великій просторій залі, де посередині був скляний столик, а на ньому ж аркуш паперу з якимось написом. 
- Хочу попередити, що виносити нічого не можна. - Вимовив бібліотекар і вийшов. 
Ми ж утрьох підійшли до скляного столу. 
- Бачиш щось? - Запитала Нурі.

Я бачила, але чому вони не бачать? Я одразу ж поставила це питання. Нурі лише знизала плечима. 
- Читай. - нетерпляче вимовив Трей. 
Я глянула на аркуш. Літери на ньому ніби пливли, але зосередившись я все ж таки змогла побачити те, що мені потрібно було. 

«Серцю підкорись.

Життя іншому ти подаруй. 

І тоді за течією мандруй»

- І це все? - обурився Трей. 
- Маячна. - так само обурилася Нурі. - Розкажемо нашим може щось зрозуміють. 
Ми попрямували до виходу, попрощавшись із бібліотекарем. Нурі та Трей йшли попереду обговорюючи почуте. 
- Чи може наступна підказка в річці? - Запропонував хлопець коли ми пристойно віддалилися від акдемії. 
- Теж про це подумала. – відповіла йому Нурі. 
Мене ж більше хвилювали слова «Життя іншому ти подаруй». Це як? Народити дитину чи що? Але не у вісімнадцять років, рано ж. 
- Трей, стій. - раптом гукнула його Нурі. Ми разом дивилися на неї. - Ти відчуваєш? 
- Нурі, та це якісь перешкоди. Ти як завжди перебільшуєш. 
Вмить перед нами ніби з-під землі з'явилося троє людей. Вони схопили Трея, але хлопець швидко витяг з кишені кинджал і буквально розрізав руку тому хто тримав його. Другому ж устромив у саме серце. І замахнувся на третього. Але в цей момент нападників значно побільшало. Людей з сорок приблизно. 
Трей відволікся на скупчення народу і треій нападник, що стояв поруч, вилив на нього флакончик із зеленою рідиною. 
- Трей, пригнись. - крикнула Нурі. І в третю людину було кинуто кинджал. Трей моментально відскочив. 
- Нурі, - гукнув він сестру. - Пам'ятай, за будь-яку ціну. 
Вона з сумом подивилась на брата. 
Мої коліна мимоволі затремтіли. Я навіть не думала, про що вони говорять. Але Нурі раптом стала переді мною і потрясла за плечі. 
- Збирись, Машо. - її голос привів мене до тями і як тільки Нурі це побачила, відразу ж відпустила. 
- Нурі, нас оточили. - крикнув їй Трей, який стояв за кілька метрів від нас. Вона подивилася на нього з жалем і лише прошепотіла. 
- Трей... 
Він схвально кивнув і дістав меч. Одного за іншим хлопець відправляв у нокаут. Так само як і Нурі, яка метала ножі. 
Здавалося, що цих нападників ставало дедалі більше. Начебто реально з-під землі вилазили. 
Справляючись з одним із нападників, Трей вмить впав на землю, тим самим відволікаючи Нурі, в яку полетіла стріла. 
- Нурі, - крикнула я підбігаючи до дівчини. 
Вона впала прямо мені на руки. І мені довелося сісти. Тримаючи дівчину в мене миттєво спалахнули сльози. Стріла потрапила в легені і Нурі потихеньку вмирала задихаючись.