Глава 3

Увечері мене залишили одну в гостьовій кімнаті зі своїми думками. Насамперед хотілося відразу побачити Іллю. Я вийшла в коридор і натрапила на двох вартових. 
- Я хочу побачити друга. 
- Не належить. - сухо відповів один із них. 
- Я тепер буду вічно замкнути чи що?

Чоловіки лише знизали плечима, але відповісти не встигли. Ззаду пролунав чийсь голос. 
- Гей, амбали, гукнув їх якийсь хлопець у сорочці та чорних штанях. - Що у вас в республіці коїться? 
Він підійшов до нас ближче і я змогла розглянути хлопця. Досить гарненький на перший погляд, але як тільки вдивляєшся видно, що хлопець не дивлячись на такий молодий вік має втомлений погляд чорноволосий з темними очима і досить спортивною фігурою. Таке миле личко схоже багато приховує. 
- Що сталося, сер? - запитав у нього один із вартових і здається навіть не помітив, що той обізвав його. 
- Еліас ваш, чортів де подівся? - вилаявся хлопець. На мене він жодної уваги не звернув. 
– Хіба вас не попередили? - втрутився у розмову другий охоронець. – Лорд Еліас найближчим часом не зможе приймати. 
Лорде? Еліас? Це ще хтось такий? 
- Фіг знає що діється. - фиркнув хлопець. - Знайдіть мені його! Швидко! - змінився різко в тоні хлопець. Я аж підстрибнула від несподіванки. Один із охоронців кивнув і швидко попрямував коридором. 
Хлопець у білій сорочці обвів мене поглядом і запитав: 
- Хто така? 
- Ма... Маша. - заїкаючись сказала я. Хоч і хлопець виглядав трохи старше за мене, але наводив страх. 
- МаМаша? - хмикнув хлопець. - Кумедно. 
Він розвернувся і пішов. А я нарешті змогла видихнути. Ось страшний тип. Останнє я схоже сказала вголос, бо сторож, який стояв біля мене, несподівано відповів. 
- Один із найсильніших альфа. Хоча ще не пройшов обряд, але боюся уявити, що буде коли пройде. - не зрозуміло для мене пояснив страж. Альфа? Це його ім'я? Гаразд зараз не про це. Потрібно знайти Іллю. 
- Якщо не хочете мене до друга пускати, то хоч Трея і Нурі покличте. - я сказала це лише для того, щоб страж пішов. Але він так само стояв незворушний, лише дістав сферу і щось швидко натиснув. 
- За десять хвилин будуть. - сказав він ховаючи сферу в кишеню. 
Я зайшла до кімнати і голосно зачинила двері. Дістали вже зі своїм світом. 
Через десять хвилин справді зайшли Нурі та Трей. 
- Нам передали, що ти кликала нас. - перша обізвалась Нурі, зачиняючи за собою і за Треєм двері. 
- Ага. - неохоче відповіла я. 
- Щось трапилося? 
- Мені б Іллю побачити хоч разочок. - зітхнула я і сіла на ліжко. 
- Твого хлопця? - з усмішкою запитала Нурі. - Симпатяшка такий. 
- Він мені не хлопець... поки що. - почервоніла я. 
- Дівчата, я залишу вас. - закотив очі Трей і попрямував до дверей. 
- Ти якраз зможеш допомогти. - гукнула його Нурі. - Іди до Домініка і домовся про зустріч. Думаю, він не відмовить. 
- Серйозно? - У мене аж настрій піднявся. 
- Не обіцяю. - відмахнувся Трей. - Але спробую. 
- Дякую, Трей. - я піднялася з ліжка та на емоціях обняла хлопця. 
- Ем, нема за що. - він швидко мене відсторонив і зник за дверима. 
- Не зважай, він не дуже любить ніжності. - розсміялася Нурі.

- А навіщо ти мені допомагаєш? - раптом назріло в мене питання. 
- Як навіщо? - здивувалася вона ніби я запитала дурість. - А чому б не допомогти, ти дівчина хороша. Та й знаєш, нам багато що доведеться разом пережити. 
- Багато? Це ти до чого? - я трохи напружувалася, бо мені щось обіцяли що все буде добре. 
– Це я образно. - дівчина трохи зам'ялася, було видно що вона шкодувала про свої слова. 
Розмова далі особливо не заходила. Нурі сиділа на стільці і щось обмірковувала. 
- Чому ж він так довго? - ходила я по кімнаті і бубніла собі під ніс. 
- Так, не хвилюйся ти, Трей майстер умовлянь. – відповіла мені Нурі. 
- Його супер сила? - здогадалася я. - Теж мені світ суперменів. 
Нурі не встигла відповісти, бо в цей момент зайшли двоє хлопців. Трей і той, кого я так хотіла побачити. 
- Ілля ... - вирвалося в мене і я просто таки накинулася на хлопця. 
- Моя маленька. - він обійняв мене з такою ніжністю, що я відчула себе маленькою дівчинкою. 
- Ви тут поспілкуйтеся, а ми підемо. - сказала Нурі і буквально виштовхала Трея за двері. 
- Як ти? - тихо запитала я хлопця. 
- Мені важливо знати, як ти? - відповів він мені питанням на запитання. 
- Я їм потрібна, тож вони поки що нічого мені не зроблять. - притулилася я до нього ближче. 
- Пообіцяй, що будеш обережною. – я відчула від Іллі переживання. 
- Добре. - очі  на нього я не підводила, тільки притулилася до сильних чоловічих грудей. 
- Якби я міг піти з тобою. - з досадою сказав він. - Повір я все зроблю щоб чим швидше ми опинилися разом. 
- Вірю. – тихо відповіла я. Хоча, що можна зробити? Ми безсилі обидва у цьому світі. 
- Поглянь на мене. - він сказав це досить хрипким голосом і я мимоволі звела очі. - Нехай минуло мало часу, але знай Маш, я готовий зробити заради тебе багато чого. - з кожним словом він нахилявся до моїх губ. - Ти мені більше, ніж просто подобаєшся... - останнє він сказав мені прямо в губи. Я піддалася і наші губи сплелися у ніжному поцілунку. Запустивши руку в його м'яке волосся, Ілля трохи здригнувся, а потім почав цілувати мене ще більше притискаючи до себе. 
- Оу... - раптом почула я чийсь голос біля відчинених дверей. - Здається я завадив. 
Ми неохоче відсторонилися з Іллею і побачили хлопця у штанах та сорочці, який шукав якогось Еліаса. 
- Так, завадив. – відповів йому Ілля. 
Хлопець вигнув брову і мовчки вийшов. Але залишитися нам наодинці не дали. Відразу ж увійшли Нурі та Трей. 
- Хлопці, - гукнула нас Нурі, голос у неї трохи тремтів. - Настав час прощатися. 
- Щось трапилося? - трохи відсторонилася я від Іллі і дивилася на дівчину. 
- Так... - простягла Нурі. – Відправлення переноситься на сьогодні. 
Ззаду її стояв Трей і обійняв дівчину за плече. 
- Як переноситься? – заволав Ілля. 
- Ее... - незвично зам'явся Трей. - Ілля, пройдіть зі мною, вас це не стосується. – останні слова він сказав тихо. Мені навіть здалося, що Трей злякався Іллі.