Глава 22

- Еліас, Еліасе, - крутила головою Маша марно сподіваючись розповісти, що менталісту потрібна допомога. 

Рендольф віддав наказ наступу та сидів над Машею. Він не розумів чому вона кличе Еліаса і десь всередині відчув нотку ренощів. 

Але відкинувши всі сумніви, знову почав зв’язуватись з нею ментально. 

І на цей раз вийшло. 
 

- Ну нарешті, - я ходила колами у нашій вигаданій спальні для підсвідомих побачень. 

- Я раніше намагався, - почав захищати себе Рен. - Що з тобою взагалі?

- Побічний ефект від заклинання з книги, - махнула рукою, показуючи що це не важливо. - Перейдем до Еліаса. 

Нотка ревнощів знову промайнула у серці Рена, хоча погляд його зовсім не змінився. 

- Мило, - зауважила та посміхнулась, а потім згадала насущну проблему. - Але його потрібно рятувати! 

- Слухаю, - Рен сів на ліжко. 

- Потрібно використати закляття воскресіння з книги, - почала пояснювати. - Ми маємо воскресити Еліаса!

Рендольф нахмурив брови та потер скроні. 

- Рене, просто послухай мене, - сіла біля нього і спустилась на коліна. - Коли мене викрали Анна та Клариса, вони показали мені майбутні події, тому я робила усе, що вимагав Домінік, для того щоб зараз він і його військові були ослаблені. 

- До чого тут Еліас тоді? 

- Домінік якимось чином уб’є його, нажаль як саме не знаю, але Анна сказала, що станеться це тоді коли моє тіло буде мені не підвладне. Я не розуміла тоді про що вона, а зараз як бачиш… - опустила голову на коліна Рендольфа. 

- Як ти плануєш використати закляття? Ти пам’ятаєш його? Зможеш мені розповісти? - Рендольф засипав мене питаннями.

Я помотала головою. 

Рен знову і знову тер скроні, розмірковуючи що робити. 

- Нам потрібен менталіст, щоб з твоїх спогадів прочитав закляття. 

- Та дівчина з фіолетовим волоссям, - згадала, ту яка допомогла мені після воскресіння. 

- Аріана, - промовив Рендольф. 

Він її знає? Хоча не дивно вона ж подруга Еліаса. Зараз не час про це думати.

- Кохана, я усе зроблю, ти головне одужуй скоріше, - він підняв мене за підборіддя та ніжно поцілував у губи. 

Відсторонившись я погладила його по щоці та промовила наостанок:

- Рене, будь обережний. 

***

Еліас проводжав Фінголфіна та Латіель до флайкера. Принц гучно говорив по візаріуму та віддавав накази негайно відправлятись на кордон. 

А дорога Еліаса була по інший бік кордону і вирушив відразу, як Клариса повідомила йому про те що Марія зникла. 

- Казала захистить, - бурчав менталіст, їдучи у флайкері. - Як тепер дивитись в очі Рену? Він ж мене вб’є! -  нервово хмикнув. 

Флайкер зупинився біля табору. 

Еліас звучно закрив двері та направився прямісінько у намет, де мав бути Домінік та Клариса. 

- Привіт синку, - Клариса посміхнулась швиденько підбігла до нього.

- Привіт? - злість закипала в Еліаса. Він зупинився на вході. - Ти кажеш привіт? Мамо, нехай Домінік, - він тицьнув пальцем у батька, той навіть бровою не повів від зневаги. - Но ти ж обіцяла їй захист.

- Як можна так говорити з батьками? - в розмову вліз Джон Ріман. 

- Не раджу! - менталіст спрямував потік магії у Джона, той відразу замовк, безвучно відкриваючи рота.

- Я знаю, що це твоїх рук справа, - Еліас підійшов до батька. Домінік лиш посміхнувся. Зовсім не таку реакцію чекав Еліас. - Де вона?

- Рендольф, - хтось кричав з вулиці і цим самим відволік від суперечки. - Рендольф Верден повернувся. 

Наляканий та виснажений військовий увірвався до палатки та знову заволав: 

-Альфа живий!

Тільки зараз вираз обличчя Домініка змінилось. Зі спокійного правителя республіки він став розлюченим від безпорадності і в очах промайнув… Страх? 

Еліас зрозумів що Домінік все спробував проти Рендольфа, а отже вбити він його все одно не зможе. І поки живий альфа доти живуть Саландарські гори.

- Пане, - забіг ще один військовий. - Там на кордоні перевертні з захисту перейшли в наступ. Нам передають що на їх сторону прийшли стародавні ельфи. 

- Ельфи? - це в плани Домініка точно не входило. - Все не так мало бути. 

- Викликаю Фанаріель та військо! - Джон Ріман, з якого Еліас зняв заклятя, швидко підбіг до столу з візаріумом. 

- Що нам робити? - схвильований чоловік стояв на порозі. 

- Анерель не відповідає, - Джон Ріман нервово повідомовив знову і знову набираючи принцесу по візаріуму.

На той світ не додзвонишся, - легенька посмішка промайнула в Еліаса на обличчі. 

Він спостерігав усю цю метушню і розумів, що кінець батька скоро настане разом з кінцем війни.

- Отже так, - нарешті Домінік прийшов у себе. - Викликай усіх союзників, - а потім розвернувся до Клариси. - А ми звідси забираємось.