Глава 20

Я струснула головою і привид старого зник. Що це було? Я божеволію?

- Я вас далі проведу, - підійшов до мене і взяв під лікоть військовий. 

Від його жесту я мало не підскочила на місці, але руки військового стисли мене та він осяяв посмішкою. 

- Куди? - Анна швидко з’явилась біля нас. 

- Ми будемо недалеко, - військовий не відпускав мого ліктя. 

- Все гаразд, - кивнула їй. В разі чого є план Б і я завжди можу викачати з нього силу.

Військовий швидким кроком направляв мене в глибину лісу. Ноги заплутувалися, але темп він не зменшив. 

- Я не встигаю, - спробувала висмикнути руку. 

- Чим швидше дійдемо тим більший шанс вижити. 

Його слова мене зовсім не втішили.

Військовий тягнув мене за руку до маленької палатки в якій було ще декілька чоловіків в формі. 

- Підсилюй, - наказав він. 

- Завжди будь ласка, - фиркнула, закінчивши підсилення і закривши книгу.

На щастя всі ці люди не знали, що через деякий час їм буде непереливки від цього підсилення. 

Бах.

Гучний вибух пролунав зовсім поруч. 

Ноги підкосилися та я присіла. Серце почало шалено битись. 

- Йдемо далі, - підняв мене за лікоть військовий. 

- Хіба нам не буде краще повернутись? - задала логічне питання. 

Бах, бах. 

Знову вистріли гучні терзали мій слух.

- В тебе є завдання, - не запитав, а нав’язливо нагадав військовий. - Виконуй його!

Під звуки вибуху ми йшли далі, я підсилила вже декілька десятків військових. 

Сонце вже давно зайшло за горизонт. Ноги не слухались, мені хотілось хоч п’ять хвилин перепочити. Але військовий не переставав нагадувати про мій обов’язок.

- Обов’язок, обовязок, - перекривлювала його. 

- Ці останні, - слова чоловіка в формі звучали як мед для моїх вух. 

Я підсилила двох людей, одна з них доречі була феніксом. Глянувши на її тату, Тільки представити могла, що може зробити підсилення з феніксом. 

Бах!!!

Найгучніший вибух був просто поруч з нами.

Впавши на землю я закрила голову руками. 

- Ще летить, - крикнув хтось. А далі гучний гул і тиша. 

Відчуття було ніби телевізор старий включився і цей звук «Шшшш». 

Піднявши очі побачила дим і обриси  військових, які взявши зброю та накинувши шоломи побігли від палатки. Це все відбувалось без звуку. 

- …

Я дивилась на військового який емоційно шевелив губами та махав руками. Але нажаль я його не чула. 

Він взяв мене на плече та швидким кроком поніс дальше від палатки. 

Мій слух почав потихенько відновлюватись. По крайній мірі почала чути звуки взуття військового, який мчав зі мною на плечі зі всіх ніг. 

- Ти як? - важко дихаючи поклав мене на холодну землю, встелену тонким шаром снігу. 

- Краще, - обдивилась навкруги. 

Місяць вже зійшов і осяяв землю. Не було навіть хмаринки на небі.

Випрямившись чоловік знову взяв мене за лікоть. 

- Ми йдемо назад? - намагаючись встигнути за чоловіком запитала я. 

- Не зовсім, - хмуро відповів військовий. 

- А куди? - запідозрила щось погане. 

Військовий не відповів. 

- Куди ми йдемо? - повторила я з натиском.

Мене знову проігнорували. 

Прийшов час для плану Б. Я стиснула його руку і чекала, щоб сила влилась в мене. 

Нічого не відбулось. 

Я знову повторила стиснувши сильніше. 

- Ай, синяк буде - награно крикнув військовий, а потім повернувся і посміхнувся, да такою посмішкою, що мені враз холодно стало. - Не вийде, я людина. 

План Б провалений. Проти людини я повністю без сили. Зважаючи шо цей військовий майже в два рази більший чим я, то він мене розчавить як комаху. 

- Ой, - надто розгублено промовила. 

Він ніяк не відреагував. Серце впало в пятки. Мені настільки страшно було, що холодок пройшовся по всьому тілу. Ніч, лиш місяць осяює землю і я йду зі здорованем, не зрозуміло куди.

Було відчуття ніби він мені морочить голову. Спеціально виснажує фізично. Але для чого?

- Стій! - промовила з останніх сил та перестала крокувати, та військовому довелось підкоритись. 

- Ну що? - буркнув він відпустивши мене. 

- Глибокий вдих, концентрація, - проговорила я вслух. І під не зрозумілий погляд запитала. - Куди ми йдемо?

Я не знаю чи є ще в мені сила Еліаса і чи я взагалі нею скористатись можу. Адже я помітила закономірність, що сила в мене не назавжди і її потрібно поповнювати.