Глава 19

Лікарня Саландарських гір. 

Наш час. 

- Де Маша? - перше що вирвалось з вуст Рендольфа Вердена, коли він глибоко вдихнув свіже повітря. 

В той момент біля нього забігали медсестри та лікарі. 

- Вам треба відпочити, - говорив хтось з них, але Рен не чув. 

Перевертень не розумів де знаходиться, його підсвідомість грала злий жарт з ним, тому лікарям довелось ввести кінську дозу заспокійливого, ще й не один раз. Звичайну людину така б доза вже вбила, але Рен був перевертнем. Цього вистачило на годину, якраз поки примчав його брат. 

- Як ти? - Родерік сидів в палаті, коли Рен відкрив очі. 

- Вони дали щось, - Рен кивнув на катетер. 

- Лиш заспокійливе, в твоєму стані це необхідно, - пояснив Род. 

- Де вона? - запитав Рендольф.

Родерік підбирав слова, але Рену це не сподобалось. 

- Якщо з нею щось станеться, - слабке тіло Рендольфа піддавалось погано, але він піднявся та взяв за комір брата. - Я вб‘ю всіх, і тебе і Еліаса і…

В палату зайшов лікар, Родерік кивнув йому, що все гаразд. 

- Вона жива, - лиш промовив Род до брата. - А тобі потрібно взяти себе до рук. 

Рендольф в той же момент відпустив брата. 

- Я помирав, - вдався в спогади Рен. - Бачив своє тіло і відлітав, а потім відчув Машин біль і далі темно, лиш деякі уривки…

- Вона пройшла ініціацію. 

- Вона що? Навіщо?

- І вижила, - закінчив Род. - Точніше Мелінда її воскресила. 

- Де вона зараз?

Родерік розповідав усі подробиці брату. Рендольф потрохи приходив до тями та брав контроль над своєю підсвідомістю.

- Твоя Маша себе в образу не дасть, - підмітив Род.

- Йдемо вирішувати справи, - впевнено обірвавши всі катетери Рен під надоїдливі нотації лікаря вийшов з палати і на останок кинув. - Я альфа, хто як не я маю захищати вас та Саландарські гори.

***

Після розмови з Кларисою та Анною, моє лице було кам’яним. Те що вони мені казали, а потім показали, було жахливим і невідворотним, як вони сказали. 

- Про це нікому! - наказала Клариса. - Особливо Домінікові. 

Моїх сил вистачило тільки кивнути. 

Двоє жінок направили мене на вихід прямісінько до Домініка. 

- Змогли схилити її на наш бік? - задоволений Домінік чекав на вулиці у зимньому саду, елітного готелю, в який мене привели.  

- По крайній мірі, вона зробить усе що ми її попросимо, - Клариса стала до нього.

- Ну тоді читай книгу, - Домінік клацнув пальцями та йому швидко принесли ту саму книгу. 

Вони не блефували, книга дійсно в них?! Вона ж була… У Тіма… до мене дійшла істинна. В горах є зрадник. Цікаво чи Родерік знає? 

Моє лице так і не виявляло жодної емоціі. 

Взявши книгу до рук я відкрила першу сторінку :

- Як збільшити силу, - прочитала та зробила коротку паузу, спеціально не дочитуючи до кінця. 

- Випробовуємо, - Домінік знову клацнув пальцями та до нас підійшли його слуги.

Чоловік на якому випробовувалась заклинання враз наповнився силою та простягнувши руки продемонстрував нам силу блискавки яка дзвінко вдарилась в землю. 

- Це неймовірно, - подивився він на свої руки. - Зазвичай я можу лиш ледве відчутно вдарити током. 

Очі Домініка зблиснули темно фіолетовим сяйвом. 

- І це випробовуємо, - промовив Домінік, коли я читала чергову сторінку. 

Заклинання за заклинанням та моє лице все більш ставало похмурим, на відмінну від Домініка. Але відмовити нажаль не могла. 

Трандаст все ширше посміхався та задоволено тер руки. Він відчував свою перемогу у війні. 

- А там що? - запитав Домінік, як тільки я перегорнула чорну сторінку. Те заклинання я пам’ятаю і без книги. Темне, магічне заклинання. Моє тіло від згадки вкрилось мурахами. 

- Досить на сьогодні, - Анна різко закрила книгу дивлячись гострим поглядом на Домініка. 

- Дорога Аню, - фамільярно обізвався він до неї та взяв руку у свою. - Пам’ятай що коли я захоплю гори, то можу напасти і на Ільдарію, ти ж не хочеш цього?

Анна мовчала, навіть очі її не показали що вона злякалась. 

- Ти ж знаєш що я знайшов дорогу туди, - Домінік посміхнувся та сильніше стиснув її руку.

- Не погрожуй мені, - промовила Анна високо піднявши голову, але її погляд змінився і вона додала менш гордовито. - Марії потрібно відпочити, вона вже декілька днів не спала.

- Твоя взяла, - посміхнувся Домінік. - Але спочатку вона підсилить усі мої сили. 

Мама забрала руки з книги та схвально кивнула. Мені доводилось робити усе, що говорив Домінік, навіть проти волі. 

В той же день завантаживши флайкери ми відправились на кордон з Саландарськими горами у саме пекло війни.