Глава 18

Задовго до подій в світі магії.

Вік Варія.

Чоловік з наполовину сивим волоссям та  невеличкою борідкою сидів над книгою та вписував нові та нові заклинання. Такі знання, як у нього не мали пропасти даром, адже він вважався найсильнішим тих часів. Хоч і чаклувати сам не міг. Варій черпав сили з інших джерел. Будучи звичайною людиною, Варій ще в юнацтві почав досліджувати магію, її основи та будову. І на його думку винайшов сироватку, щоб звичайна людина могла користуватись магією. 

- Варію, - обережно підійшов до нього темноволосий та кароокий Ільяс. - Ми хочемо їсти. 

- Ох, бідненькі мої, щось я зовсім забувся, - він хутенько закрив свою книгу та підійшов до Ільяса, а позаду нього стояла його сестра Дарія, склавши руки на грудях.

- Що ти писав? - підійшла до столу Дарія.

Варій не відповів. 

Чоловік швиденько приготував їм обід з каши та хліба, можливо це і не багато було, але діти з радістю їли. 

- Сходимо завтра на ринок, купимо м’яса, - жуючи кашу промовив Варій. 

- То що там? - Дарія нагадала питання та кивнула на його робочий стіл. 

- Пишу про те що знаю. 

Діти підсунулись до нього поблище в очікуванні продовження. 

- Це вам зарано, - він лагідно погладив їх по головам.

- Ти пишеш про маму? - хлопчик з надією запитав. 

- І про неї також, - посміхнувся Варій, від чого зморшок під очима стало більше. 

- Дакота не заслуговує, щоб про неї писали, - спокійним голосом мовила Дарія, ніби вони говорили не про померлу маму, а про цілком буденні речі.

- З яких пір ти стала називати її на ім‘я? - Ільясу не подобались манери Дарії. 

- О, Ільясе, вона померла, можеш не прикидатись більше слухняним хлопчиком, -  Дарія відмахнулась від питання. 

- Перестаньте, - у суперечку вліз Варій. - За столом ми не сперечаємось. 

- Тоді я більше не за столом, - встала Дарія та направилась на подвір’я. 

Сім років потому. 

- Це вірна смерть, Варію, - дух Дакоти Ролінс нервово ходив колами обителі безмежності. 

- Я пожив вже своє, Дакото, - сухо відповів старий Варій. За сім років його голова та борода повністю посивіли, ніби пройшло не менше двадцяти. - Твої діти повинні це знати. 

- Ільяс можливо зрозуміє, але Дарія тебе вб’є, вона ж така як я. 

- Ти ж не вбила, - нервово хихикнув він. 

- Бо не можу, та і пройшло вже сім років, - Дакоті було не до смішок. - Ти вже став для мене рідним, та і єдиним з ким я спілкуюсь.

- Я використовував їх, як і тебе.

- Подумаєш, - відмахнулась вона. - Я використовувала всіх в своїх цілях. 

- Знайшла чим пишатись, - помотав головою старий. Він уже все для себе рішив. Діти повинні знати правду. 

Наступним ранком Ільяс та Дарія прийшли провідати старого друга Варія, але його не було в хатинці, як і не було на подвір’ї.

- Може на ринку? - запропонував Ільяс. 

Дарія часу не втрачала. Вона почала ритись на його столі, адже коли старий був тут він не дозволяв їй це робити без нагляду.

- Ти знав як він використовував силу? - Дарія вчитувалась в кожне слово написане акуратним почерком. 

- Ти знову торкаєшся його столу? - Ільяс засуджував  її поведінку. 

- Не будь хорошим хлопчиком, - фиркнула вона не обертаючись, а потім різко глянула на нього та промовила. - Варій черпав силу з нас.

- Не може бути!? - Ільяс в секунді опинився біля сестри.

- Він сам це пише, - Дарія тикнула пальцем і почала цитувати. - «Сила Дарії, як вогонь, нею неможливо насититись, як і не можливо контролювати. Ільяс же має спокійну силу, як штиль на морі, використовуючи його силу відчуваєш затишок всередині».

- «Але найкраща сила, - підхопив читання Ільяс. - Найкраща сила була в Дакоти, хоч вона і була мені за доньку, але я черпав з неї стільки сили, що не розумів як сильно опустошив її резерв». 

- То мамі через нього довелось поповнювати магію з обителі? - Дарія стиснула руки в кулаки. - Я уб’ю його. 

Ільяс не міг повірити у це. Він перечитував записи знову і знову, перевіряючи чи вони щось не пропустили. 

Дарія зі швидкістю вітру вибігла на подвір’я. Вона підняла руки вверх та почала щось бурмотіти. Очі світились від злості, а тіло готове вбивати. 

Раптово темні хмари закрили сонце та яскраві блискавки били землю з такою силою що в землі лишались сліди. 

Вже через декілька хвилин вона знала місце знаходження Варія. 

- Варій! - крикнула вона стоячи біля одинокого маяка. 

Море вирувало в унісон емоціям Дарії, а небо ставало ще темнішим з кожною секундою. Дощ лив на довге темне волосся Дарії, що освітлювало її в ще більш моторошному вигляді. 

Старий відкрив важкі двері та вийшов до неї.