Глава 17

Після смерті Анерель, фенікс знову перетворився на миловидну дівчину з кучерявим волоссям.

Мелінда впала на сніг тримаючись за живіт.

Її рана не зажила, але вона сама була жива. 

- Мелінда, - я підбігла до неї та обняла.

- Чому рана досі є? - здивувався Еліас потираючи потилицю. 

- Вибач за це, - Лі повернулась до нього. - Маю припущення що моя дитина, - вона ковтнула ком. - Вона зцілила мене власним життям, але сама нажаль загинула. Тому моє тіло в цьому місці досі кровить. Моя дитина була феніксом. 

- І не тільки, - добавив Еліас.

- Що ти маєш на увазі? 

- Я довго думав як ти змогла використати силу намиста, яке я подарував, - почав пояснювати Еліас. - В твоєму лоні підростав гібрид.

- Наполовину фенікс та наполовину… 

- Менталіст, - закінчив за неї Еліас. 

Вони дивились один на одного здавалось вічність. 

Я навіть уявити не могла, що вони зараз відчувають.

- Треба повертатись, - першим оговтався Еліас.

- Як ти пропонуєш це робити? - підтримав його Фінголфін.

- В нас є маг, - Еліас показав пальцем на себе. - Є ельф, - показав на принца Фінголфіна. - Є людина, - показав на мене. 

- А перевертень?

Два чоловіка в одночас глянули на мене.

- Чисто теоритично і перевертень є, - Фінголфін відповів не відводячи погляду від мене.

- Я звісно все розумію, але чисто практично я не людина, а антимаг, вже не говорячи про перевертня.

- Чисто практично, - підтримав Еліас, принца. - З перевертнем якраз легко, в тобі є кров альфи, та ви ще й тепер зв’язані як істинна пара. А на рахунок людини, то по теорії люди це ті хто не можуть використовувати власну магію. 

- Не переконливо.

- Теорія це все що залишається.

- Починаємо? - Фін дістав ножа.

Першим капнув крові принц, за ним Еліас, потім я.

Принц Фінголфін говорив слова на незрозумілій мові, за ним Еліас. 

- Тепер я? - на моє питання, двоє чоловіків синхронно кивнули.

Вони допомогли мені зі словами, які я промовила двічі, за людину та за перевертня. 

Маленька іскорка спалахнула і в той же момент погасла. 

- Це через мене, - опустила очі.

- Та ні, заклинання ти говорила правильно, - Фінголфін задумливо дивився на випалене невеличке місце в снігу.

- Вам не вистачає сили, - промовила Мелінда ледве піднявши голову. 

- Ти хочеш? - Еліас глянув на неї, потім на закривавлений живіт. 

Вона махнула головою. 

- Про що ви? - втрутилась у їх незрозумілу бесіду.

- Я пропоную використати кров моєї… тобто нашої з Еліасом дитини. 

- Так, як це гібрид, вона сильніша за будь якого мага, - Еліас закінчив пояснення.

- І ви підете на це? 

Еліас та Мелінда переглянулися і без слів зрозуміли один одного. 
Еліас зібрав кров на ніж з живота Мелінда та  здається він прошепотів щось їй. Я сприйняла це як прощання з дитиною, яка не народилась.

Капля крові впала з ножа на сніг та ми повторили обряд. 

Червона пляма на білому снігу заіскрилась та вже через декілька секунд відкрився портал.

- Перш ніж ми увійдемо в портал, - зупинив всіх Еліас тримаючи портал силою думки. - Я змушений вимагати обітницю мовчання. Ніхто у нашому світі немає знати, що насправді сталось з Анерель, також про те що ми змогли відкрити портал та про гібрида. 

- Я Фінголфін Хелкараксе, - без зайвих питань почав принц. - Клянусь власною кров’ю, все що було тут, де б це не було, з моїх уст не буде розповсюджене ні живій ні мертвій душі.

- А що ми будемо говорити про Анерель? - запиталась Латіель підійшовши до Фіна. 

- Вона штрикнула Мелінду, хотіла убити, але ми зупинили принцесу, далі відкрила портал за допомогою капсули,  в цей же портал і ми стрибнули, а  потім ми її не бачили, - пояснив менталіст.

Ми всі погодились. Кожен з нас повторив обітницю мовчання, останнім був Еліас. Він підняв Мелінду на руки, та ми стрибнули одночасно у портал. 

За словами Еліаса, портал був не надто стабільним та опинились ми на околиці міста, яке межує з верховною будівлею, точніше те що від неї залишилось після вибуху. 
У містечку війною і не пахло , мешканці міста гуляли вулицями посміхаючись і чекаючи на свято зимового затемнення.

Першим ділом ми знайшли лікарню для Мелінди.

Еліас та Фін домовились, що ніч ми перепочинимо у лікарні. Звісно ж керівництво не змогли відмовити двом правителям та надали цілий поверх.

Менталіст та принц були в сусідній палаті, а Латіель залишилась з Меліндою, то ж сьогодні я спала сама.

Ситно поївши я переодягнулась у запропонований лікарнею халат та лягла на ліжко, але заснути не вдалось.