Глава 14

- Ви стверджуєте, що самі можете обирати? - верховний маг з насмішкою запитав. 

- Саме так, - кивнула їм. 

- Якби тут був Рендольф Верден цього б питання взагалі не було, - втрутилась Герда.

- Але його тут немає, - Клариса Трандаст своїм холодним голосом, ніби лезом пройшлась по серцю.

- Завдяки кому? - повернула голову до Трандастів.

- Це обвинувачення? - Домінік зрозумів до кого саме зверталась я. 

- Не робіть вигляд ніби це не ви.

- Тиша в суді, - втрутився верховний маг і глянув на скляну кулю, яка стояла біля нього.

Всі замовкли.  

- Хтось перетнув портал? - шепотом запитав верховний ельф.

Очікування новоприбувшого здавалось вічністю. Всі мовчки переглядались та обмірковували хто ж міг скористатись порталом. 

- Вітаю, - відкрились важкі та високі двері. 

Скрип пройшовся по вухам, а коли я повернулась скрип був у серці. 

Світловолоса жінка, середніх років з витонченою фігурою та пронизливим поглядом.

- Мама, - пошепки промовила та мої ноги підкосилися.

Мене швидко спіймав за лікоть один з перевертнів та допоміг сісти.

- Маю наглість представити себе саму, - Анна не звертала увагу на мою реакцію. - Я Анна Сибіла Оргонська, а також фіційний опікун Марії Абігель Оргонської.

- Мама, - повторила я. 

Здавалось інші слова навіть не лізли до голови.

- Отже моє рішення наступне, - Анна підійшла до мене та в цей раз на її обличчі виступила ледь помітна посмішка.

Вона поставила руку мені на плечі та продовжила: 

- Книга Велара та Марія на час війни перемістяться зі мною в Ільдарію до повноліття моєї доньки.

Хтось розглядав Анну з цікавістю та непідвладним розумінням, як вона вижила, а хтось зі злобою, але всі вони мовчали, навіть верховні. 

Лиш я дивилась на неї з піднятою головою та без єдиної думки. Відчувала її гарячі руки на моїх плечах та її силу. Силу провидиці.

Нажаль в цій ситуації я не могла контролювати те що забираю її силу. Та і здавалось, що Анна сама хотіла віддати мені її.

- Рішення прийняте, - повернув мене в реальність голос верховного перевертня.

- Ні, - заперечила та піднялась зі стільця.

В очах почорніло. 

І в мить з’явився яскравий спалах та  вибух. Будівля верховного суду палає як картонний будиночок…

- Що це було? - повернулась в реальність та знову сіла на стілець.

Видіння? 

- Про що ви? - верховний перевертень нахмурив брови.

- Ні про що, - помотала головою та глянула на маму, вона зробила вигляд, що нічого не розуміє.

- Ви хотіли щось сказати, - нагадав верховний перевертень.

- Я хотіла… - думки плутались та все ж опанувавши себе продовжила. - Я хотіла сказати, що я сама владна вирішувати свою долю. Як і ті кого ви, - повернулась до Домініка. - Примусово мобілізували. Як і ті хто страждають від вашого нападу. Ніхто не має помирати через ваші непорозуміння. Невже життя людей, перевертнів, ельфів та інших менш важливе чим ваші амбіції? Територія важливіша за людей? Запитайте себе це кожен хто підтримує війну. 

В верховному суді вкотре повисла тиша. 

Плеск… плеск… 

Еліас піднявся з місця та заплескаскав в долоні, а за ним піднялась Герда.

- Це смішно, - Домінік розгублено смикав сина.

- Я підтримую, - принц Фінголфін Хелкараксе піднявся з місця і уточнив. - Марію Оргонську.

За ним піднялись всі перевертні, потім ельфи. Майже всі підтримали мене. Сиділи лиш Клариса, Домінік та Анерель Фанаріель та ще одні незнайомі люди для мене.

- Це нове рішення…

Не встиг договорити один з верховних, як повторилось моє видіння. 

Яскравий спалах охопив все в очах і я відчула, як падаю.

***

Принцеса Латіель спостерігала за своєю подругою та нареченим в голограмному центрі і коли вибух зніс її з ніг і голограма зникла, зрозуміла що справи кепські.

Паніка охопила центр. 

Адміністратори центру наголосили що все добре, але Латіель вже направилась до виходу. 

- Філіпе, за мною, - не обертаючись наказала вона ельфу охоронцю.

Дійшовши до будівлі верховного суду, принцеса завмерла. Палало абсолютно усе. 

- Ні, ні, ні, - Латіель повернулась до Філіпа і прижилась в плече.

Він погладив її по волосю. Філіп не знав як підтримати принцесу.

- А що сталось? - голос дівчини поряд змусив принцесу здригнутись. 

- Мелінда? - Латіель витерла сльози - Що ти тут робиш? 

- Ми знайомі? - Мелінда округлила очі.