Глава 13

- Машо, - хтось сильно трусив мене за плечі. 

Розплющивши очі побачила Еліаса. 

- Це ти винен! - зненацька почала його звинувачувати. - Ти винен, що Рендольфа немає!

Мої думки випереджали мене. Здавалось, що я стримувала себе декілька днів, а зараз це все виливається з мене рікою. 

- Ти про що? - Еліас взяв мене за руку. 

Його сила великою хвилею почала литись в мені. Він стояв непорушно, лиш його зелені очі виказували біль. 

- Ти що робиш? - Стефано опустив мої руки і притиснув до тіла. 

- Відійди, - мої очі наповнились гнівом та я почала пручатись. 

Сили в Стефано не було, тому все, що я з нього отримала це синці на зап’ястях. 

- Легше? - відпустив мене Стефано, коли перестала чинити опір.

- Так, - погладила свої зап’ястя. 

- Що це було? - Еліас стомлено сів на край дивана. 

- Не знаю, - помотала головою та сіла біля нього. - Мені снився сон про Рендольфа, а потім всі емоції разом і я втратила контроль.

- То ти звинувачуєш мене у його… - Еліас не встиг договорити.

- Ні! Ти що! - швидко заперечила. - Я не знаю як це все пояснити. 

Мені здалось у Еліаса проскочила посмішка на обличчі. Але чого б це? 

- Добраніч, - відповів Еліас після того як я запитала.

Менталіст встав з ліжка і хотів вийти з моєї кімнати.

- Не ігноруй! - швидко спіймала його за руку і добавила. - Будь ласка.

-Я вас покину, - Стефано самоусунувся. - Добраніч. 

Ми обоє кивнули йому та Еліас знову сів біля мене.

- Я не хочу давати марних сподівань, - почав менталіст. - Розкажи мені свої почуття після того, як дізналась про Рена. 

- Смуток, біль, туга, - перечислила все що було і замислилась, а що потім? - А після того як пройшла обряд, мої думки були далекі від Рена. Як можна так швидко змиритись?

- Маю лиш припущення. - Еліас витримав довгу паузу, ніби думав чи говорити далі. - Після обряду Рен на підсвідомому рівні маскує твої негативні почуття.

- Але навіщо? Я б впоралась… - збентежено почала ходити по кімнаті. - Я не просила його. 

- Машо, - він спіймав мене за плечі та заглянув зеленими очима в саму душу. - Краще думай не навіщо, а як він це робить. 

- Він живий, - стиснула Еліаса в обіймах і прошепотіла. - Живий. 

На радощах не помітила, як обнімаю менталіста довше чим належить.

Незручна пауза повисла між нами та я ступила великий крок назад. 

- Я ось, що подумала, - вирішила не надавати значення цій незручній ситуації та змінила тему. - Можливо, що Рендольф не прокидається, тому що витрачає сили на мене?

- Цілком. - підтвердив Еліас. 

Наступні декілька годин ми провели у концентрації мого зв’язку з Реном. Моя задача буда розірвати його контроль над моїми емоціями. 

Еліас в ментальній справі справжній ас, але ж не я, тому і працювали над цим до світанку. Зате краще зрозуміла силу менталіста. 

- Тепер відпочинок. - Еліас глянув у вікно.

Сонце сходило та освітлювало сніг, який тонким шаром встелив землю. 

- А в вас є Новий рік чи Різдво? - питання виникло саме по собі. 

- Новий рік? - Еліас зупинився біля дверей та почухав потилицю. - В нас є свято зими, по типу вашого Різдва і Нового року, воно називається зимове затемнення, коли цілий день та ніч - темно. В основному це свято перевертні святкують.

- А для магів яке свято? 

- Літнє сонцестояння, це два найбільші свята в нашому світі. А тепер поспи трохи, - Еліас посміхнувся та вийшов. 

Поспати так і не вдалось. Думки були тільки про Рена. Мені так і не вдалось з ним зв’язатись, але я не здамся. 

- Я пішов на верховний суд, - Еліас постукав та не відкриваючи дверей промовив. 

- А я? 

Як пояснив Еліас, мені там бути не можна, але сам суд буде транслюватись для глядачів, там де мені якраз можна бути. 

Ми зі Стефаном трішки пізніше поснідали та направились у величезну бідвлю в якій відбувалась трансляція. 

Стефано дав мені плащ, який я накрила з головою. 

Перевертнів, магів, ельфів і ще деяких не зрозумілих мені істот було повно, тому загубитися серед натовпу було легко. Тут усі були рівні і було не зрозуміло де альфа, де омега, де принцеса чи де проста людина. Зброю усю здавали при вході і чіпляли браслети, які нейтралізують будь-яку магію, нас доречі також сканували цілком земним пристроєм - металошукачем. 

Певно Стефано постарався. 

І побачивши його задоволений погляд, здогадки підтвердились. 

Світло погасло, а разом з ним і розмови людей. Посередині залу з’явилась голограма. На ній було зображено великий стіл за яким сиділи різні народи та чотири пустих крісла.