Глава 11

Мінарк Гарібу Оукс (повна назва)

Місто давніх ельфів. 

Довгий овальний стіл розділяв двох ельфів, які снідали у їдальні принца Фінголфіна Хелкараксе. Власне з одного боку і сидів сам принц, а з іншого його новоспечена наречена і не зовсім ельф, а напівельфійка - Латіель Фанаріель. Була мертва тиша, чути лиш цокання ложки. Навіть прислуга боялась порушити цю тишу. 

- Дякую за сніданок. - промовила Латіель і зібралась вийти. 

Принц тільки кивнув. 

Їх розмови зводились до «Добрий ранок» «Як спалось?», «Добре», «І мені добре». І цей ранок був таким же. 

Дні Латіель були однаковими. Сніданок з принцом. Гуляння у саду. Обід та вечеря на самоті. Де був в цей час принц, Латіель не знала та і не хотіла знати. Вона довгий час була ув’язнена і знову попала в ув’язнення, тільки з більшою територією. Напівельфійка намагалась подружитись з прислугою, але вони на диво були мовчазні. 

- Гарна ж сьогодні ніч. - після вечері Латіель вирішила знову прогулятись садом. - Скільки я в Мінарку тут завжди зоряно. 

Двоє охоронців які її супроводжували - мовчали. Дивно, адже одного з них вона добре знала  і коли вони подорожували за межами замку то мовчазним він не був. 

- Вам заборонили спілкуватись зі мною? - Латіель різко притормозила та розвернулась. 

Охоронці мало не впали на неї. Вони були настільки близько, що торкнулись взуттям її смарагдової сукні з невеличким шлейфом, яку вона знайшла у шафі своєї кімнати. 

- Вибачте. - синхронно вони зробили крок назад. 

- Нічого. - Лата підняла шлейф. - То як? Заборонили?

- Ні. - відповів той ельф якого Лата знала. 

- То чому мене усі ігнорують? - підійшла вона блище до нього. - Скажи мені будь ласка, Філіпе. 

Філіп - саме так звали ельфа який допомогав  Латі та Марії шукати підсказку для знаходження книги Велара. Саме цей ельф тоді бубонів у кафе. Латіель ніколи не забувала імена. 

- Вас ні в якому разі не ігнорують. - відповів ельф. - Є суворі правила поводження прислуги та охоронців в межах замку і ми їх виконуємо. 

- Але якщо я хочу поговорити? 

- Ви можете звернутись до його високості з цим проханням. - Філіп вклонився. 

- Він напевно спить. - Латіель глянула на вікна замку. 

Вікно принца світилось. Навряд чи він спить. Але піти Латіель до нього не наважилась. 

- Ранок мудріше, вечора. - тихо промовила вона. 

На наступний ранок напівельфійка швидко одягнувшись направилась у їдальню. 

- Добрий ранок. - Лата привіталась з офіціантами і сіла чекати принца. 

- Добрий ранок, принцесо. - привітались синхронно придворні офіціанти. 

Зазвичай принц Фінголфін приходив пізніше. Латіель кусала губи в очікуванні. Від нервів вона навіть не торкнулась тарілки. 

- Добрий ранок. - зайшов принц. - Як спалось?

Він дивився лиш на тарілку, яку наповнили для нього сніданком. Принц був зранку дуже голодним. Латіель це помітила, адже зранку він їв на три порції більше чим вона. 

Вона дочекалась поки він з’їсть хоча б свою ранішню кашу і почне їсти іншу страву. Принц повільно пережовуючи, ніби знущаючись їв свою страву.

- Я хочу… - почала Латіель. 

- То як спалось? - в той же момент запитав Фінголфін. - Вибач, я тебе перебив. 

Він підняв погляд. Сірі очі вперше за декілька днів глянули на Латіель. Напівельфійка дивилась на нього навіть не кліпаючи. 

- Я хотіла… - Латіель встала з-за столу, розвернулась, взяла стільчик і направилась блище до принца. 

Фінголфін з цікавістю спостерігав. Він махнув рукаю і вже за декілька секунд офіціанти переставили тарілки Латіель до нового місця. А це саме нове місце було поруч біля принца. 

Напівельфійка мовчала декілька хвилин і дивилась на принца. Він ж у свою чергу погляд не ховав. 

- Які ж в тебе гарні очі. - Латіель вперше так близько бачила принца. - Ніби сіре зоряне небо. 

- Дякую. - принц посміхнувся. - В тебе також дуже гарні. 

Але Латіель не відповіла. 

- Ти щось хотіла. - принц нагадав. 

- Так, хотіла. - напівельфійка махнула головою. - Дозволь людям які на тебе працюють розмовляти зі мною. 

- Але в них кодекс. 

- Але мені нема з ким говорити. 

- А я?

Відповідь принца привела Латіель у ступор. Вона декілька хвилин обдумувала його слова  і нарешті відповіла:

- А ти… - вона повторила. - Ви не дуже багато говорите, ваша високість. 

- Треба це змінювати. - принц посміхнувся і продовжив їсти.  

- То мені можна хоч з кимось поговорити? - Латіель нагадала принцу. 

- Я зовсім не подумав, що тобі може бути самотньо. - принц знову підняв очі на неї. - Ти можеш обрати собі фрейлін, стільки скільки захочеш.