Глава 8

Родерік зупинив флайкер в глибині лісу. Він промовив щось і недалеко від нас з’явилась зелена палатка. 

- Заходьте. - Родерік кивнув на палатку. 

В повному нерозумінні ми зайшли. Пусто. Абсолютно пусто. Не було нічого. Лиш стіни палатки які колихались від вітру. 

Родерік знову промовив не зрозуміле і земля почала провалюватись і змінювати форму. Трава на якій ми стояли невеликими квадратами відслоювалась і акуратно стелилась вниз. Перед нами з’явились сходинки. 

Я заглянула вниз. І там тоже були лише сходинки. 

Родерік пішов перший за ним Мелінда та я. Йшли ми приблизно два поверхи. Все таки магія надзвичайна. З землі зробити такі міцні сходинки це шось неймовірне. 

Внизу на нас вже чекали. Тім та інші перевертні. 

Вони стояли навколо великого столу. Я оглянулась та побачила десятки дверей навколо. 

- Вітаю в військовому штабі чорних перевертнів. - з посмішкою промовив Тім. 

- Яка обстановка? - Родерік підійшов до столу та провів рукою над поверхнею. 

З’явилась карта. 

Я підійшла до карти та почала її роздивлятись. На ній миготіли червоні цятки які наближалисьдо кордону Саландарських гір. 

- Чому не можна відправити на кордон феніксів, щоб вони знищили ворогів своєю силою? - запитала я. 

Всі разом на мене глянули. Стільки незручності я ще не відчувала. Вони пристально дивились здавалось вічність. Невже я сказала якусь нісенітницю?

- Можливо вам відпочити? - Тім перервав паузу. - Пройдімо за мною. 

Тім зайшов в одну з дверей та чекав аби ми пішли з ним. Лі звісно туди зайшла. А я все стояла біля карти. 

- Леді Маріє?- Тім наполягав щоб я також зайшла. 

- Родерік, я хочу допомогти. - я проігнорувала помічника. І здається він в той момент закотив очі, але може мені дійсно здалось. 

- Ми не зможемо вмовити феніксів це зробити. - Родерік дивився на карту. 

- А Мелінда? Вона ж у них тепер головна. 

- Навіщо мені це? - крикнула Мелінда з-за дверей кімнати. 

- Ось тобі і відповідь. - Род підійшов до двері де відпочивала Лі. - Відпочинь поки. Ніч буде тяжкою.  

Сперечатись в цей раз не стала. Зайшла до кімнати Мелінди. 

Двоповерхові ліжка стояли біля стін. Лі вже вмостилась на другому ярусі. На кожному ліжку була військова форма, яка десь в раза два більша чим я. Я відклала її і тихо зітхнула. 

Вмившись водою, яка стояла біля ліжка я лягла. Хоч і стомленість була неймовірною, але спати не могла. 

Я почала тихо медитувати лежачи. Вставати сил вже не було. Хотілось спробувати зв’язатись з Рендольфом. 

«Рендольфе…» - промовила я в своїй голові та представила перевертня. 

Тишина. 

«Рендольфе, будь ласка…»

І знову тишина. Було відчуття що я кричу в темряву.  

Я не знаю скільки пройшло часу моїх медитацій, але я провалилась в сон. 

Мені снилась війна. Жорстока бійня з кровавими тілами, з мільйонами жертв. 

Я різко розплющила очі. Навколо лиш темрява та чути тільки як Лі сопить. 

Я вийшла з кімнати. Знову темрява. Напевно перевертні також вже сплять. 

Ледь помітивши побачила дим і відчула дивний запах. Всередині все зжалось в поганому передчутті. Я опустила очі на підлогу. На ній лежало тіло. Через стіл який стояв посередині мені було видно лиш руки. І вони були непорушні. 

Я зробила крок назад. Потім ще один. 

Хтось різко мене притягнув до себе і закрив рота рукою. 

- Тссс… - прошепотіла Лі. І я ледь чутно видихнула. 

Мелінда зробила кілька рухів навколо і нас оточили білі нитки магії.

Мелінда не відпускала руку з мого рота. Ми стояли в заціпенінні і чули як хтось йшов до нас. 

- Всіх взяти в полон. - було чутно з кімнати зі столом. 

До нас зайшов чоловік середніх років. Він оглянув кімнату і зупинився на розправлених ліжках. 

- Тут хтось був. - крикнув він. 

За ним зайшов ще один чоловік. І на наш подив виглядали вони абсолютно однаково. Або вони близнюки, або це магія. Другий чоловік оглянув кімнату і негативно помотав головою. 

- На ліжка глянь. - кивнув перший чоловік. -  Вони ростелені. 

Другий чоловік дивно принюхався і пішов у наш з Лі бік. Я відчула як серце Мелінди шалено забилось. Чи це моє серце. Здається я навіть не дихала. 

- Ну що ви тут застрягли. - зайшов третій чоловік повністю такий як два попередніх. Схоже вони ілюзіоністи.  

- Магією фонить. - відповів йому другий, який стояв впритул до нас. 

Капля поту покотилась чолом. 

- Я нічого не відчуваю. - третій чоловік махнув рукою і вийшов. 

Ті що були в кімнаті переглянулися.