Глава 3

Як я потрапила у флайкер до Родеріка та до Мелінди не знала. Останнє, що пам'ятаю, як витягла візаріум з бурхливих вод і набирала всіх підряд. Тобто кричала у візаріум всі імена, які пам'ятала.

Тіло знобило. Очі заплющувалися самі собою. Але щоразу бачила Рендольфа. А потім усередині все стискалося від того, що не відчуваю його.

- Рен... - я прохрипіла.

Род різко присунувся до мене.

- Рен... Він... Я його не відчуваю.

- Тихіше. - Родерік погладив по голові. - Я зрозумів. Щось вигадаємо.

Чи то він щось дав мені, чи моє тіло настільки втомилося. Але в очах потемніло.

***

- Що з нею? – Мелінда переживала за Машу.

- Я не лікар, Лі. - роздратовано буркнув Род.

— Хоч би раз ввічливіше відповів. - Лі закотила очі.

- Вибач. - тихо одними губами ворухнув Род. Мелінда помітила, що йому важко. Всетаки Маша говорила, що з Рендольфом щось трапилося. Але що?

Лі без зайвих питань пригорнулася до Рода. Перевертень закляк, але згодом обійняв дівчину.

Родерік напружено обмірковував у голові все, що сказала Маша. Отже Рендольфа вона не відчуває. Звичайно він розумів, що це може означати. Але спроби знайти брата чи гіршому випадку тіло він не зупиняв.

***

Прокинулася я вже у знайомому ліжку перевертня. 

- Рен... - свідомість підкинула мені спогади.

- Прокинулася. – зайшла до кімнати Мелінда. Вона тримала тацю з ароматним чаєм.

- Ви знайшли Рена? Де він? - я піднялася від чого голова закрутилася.

- Тихіше. - підставила мені подушку Лі. - Родерік поїхав на пошуки. Він говорив про якусь кулю, за допомогою якої він зможе знайти тіло Рена.

- Тіло? - серце шалено заколотилося. - Род вважає що Рен мертвий? – я встала з ліжка.

- Тобі б відпочити. - Лі торкнулася мого плеча.

- Відпочити? - я різко прибрала руку. - Ні, Лі. Не відпочинок потрібен. Я не збираюся миритися з тим, що його більше немає. Чуєш? - я кричала на Лі, хоча вона ні в чому не винна. – Я знайду спосіб. Нехай навіть цінною життя.

Мелінда мовчала. А я голосніше безнадійно кричала, поки сльози не вирвалися назовні.

- Я не можу... не можу... - я опустилася на підлогу і обняла себе за коліна.

Мелінда сіла поряд.

- Маш, - вона обережно торкнулася мого плеча. Навіть незважаючи на те що було кілька днів тому, як вона дізналася, що я оволоділа зворотньою силою антимага, вона намагалася мене підтримати. - Може в книзі Варія було щось?

- У книзі? – я підняла заплакані очі. - Там було дещо, - я напружила свою пам'ять. – А де книга?

- У кабінеті Рена. Ми подумали, що це найкраще місце для неї.

Я різко встала і без пояснень взяла Лі за руку і попрямувала до кабінету.

Відчинивши двері я помітила що в кабінеті хтось був до нас. Але зараз це мене мало хвилювало.

Я відкрила книгу на чорній сторінці і почала знову перечитувати вголос.

- Для обряду потрібні три людини чи мага: жива людина чи маг, яка померла і провідник. Провідник має бути на межі смерті. Між світом живих та мертвих. Свідомість провідника має провести ритуал повернення однієї душі за іншу. Сам провідник у результаті теж залишає світ живих.

- Не вийде. - відповів знайомий голос.

Я підняла очі і двері шафи відчинилися. Саме там, де я ховалася і підслуховувала Савелія і Герду. Мелінда підстрибнула від несподіванки. Голос належав сестрі Рена.

- Герда? - Лі здивовано дивилася.

За Гердою одразу ж вийшов Савелій. Я механічно притиснула книгу ближче до себе.

- Не вийде тому що перевертні, як відомо, не маги повноцінні. Тому потік магії їм може лише зашкодити. – Герда продовжила свою думку.

- Та й ми точно не знаємо, що з Рендольфом. - Савелій обійняв Герду за талію, а вона важко зітхнула.

- Є ідеї? - я подивилася впритул на перевертня. Чи варто їм вірити, я не знала. Але була певна в одному. Герда не дасть померти братові.

В цей же момент задзвонив візаріум. Родерік Верден.

Мелінда підбігла та прийняла виклик. Ми побачили на екрані обличчя Рода. Але він мовчав.

- Ну що там? – Герда не витримала.

- Кокон ниток. – незрозуміло для мене відповів Род.

Лі ахнула і прикрила рота рукою. Герда вчепилася нігтями в Савелія. Вона стримувала сльози. Те, що це погано я зрозуміла і без пояснень.

- Род, - я різко перервала паузу. Мене всю трясло. В очах почало темніти. Я вп'ялася нігтями в долоні, щоб хоч якось бути в реальності. - Має бути шанс. Скажи, що можна зробити? Адже ми щось придумаємо? Правда? Придумаємо? – я билася в істериці. - Род, не мовчи.

На його обличчі завмер жах і він так і продовжував мовчати.

- Але ж він пройшов ініціацію. Рен мав стати сильнішим. Хіба ні? - я незамовкала.