Глава 2

Задовго до появи Марії у світі магії.

Саландарські гори. 

День коли вигнали Родеріка Вердена.

Рендольф потай підслуховував під дверима розмову батька та старшого брата. У сам кабінет його звичайно ніколи не пускали. Батько заборонив йому туди заходити. Нібито тільки альфа і спадкоємець може бути там. Рендольф ніколи не розумів такого правила.

- Ти зганьбив Саландарські гори. - викарбував батько. - Ти боягуз не більше, Родеріку.

- Цей боягуз врятував твоє життя. - фиркнув Род. Старший брат Рендольфа єдиний, хто міг у такому тоні розмовляти з батьком. Через це в сім'ї були часті скандали.

Гучний звук удару об стіл. Батько явно вийшов із себе.

- Здавна чорні вовки зберігали шляхетність. А ти... - батько кашлянув. Він був хворий. Ще з того часу, як Домінік Трандаст хотів відібрати Саландарські гори і обманом затяг тодішнього альфу в пастку. Домінік спочатку вставив транквілізатор, а потім палицею отруював магією. Але старшому Вердену дивом вдалося врятуватися. Тоді ж Домінік і пообіцяв, що хороше життя своєму потомству Верден може не чекати. Це було дуже давно ще коли Рендольф був маленьким хлопчиком.

- А я вчинив так як вважав за потрібне і не збираюся за це звітувати. - голосно заявив Родерік.

- Істинний альфа завжди думає про зграю і лише потім про себе. - батько братів знову кашлянув. - А ти не заслуговуєш звання альфи.

- До чого ти ведеш? Хочеш позбавити мене титулу? - Родерік говорив у своїй звичайній манері з ноткою гордовитості. - То чого ти чекаєш?

- Амбіційний хлопчик. – крізь зуби процідив батько. - Тобі ніколи не стати альфою. Забирайся з мого будинку.. - на нервах знову кашлянув. - Ти вигнаний із Саландарських гір.

- Ах ось як. - Родерік зціпив зуби і кулею вилетів з кабінету.

Від різкого відчинення дверей Рендольфа відкинуло. Родерік лише озирнувся і глянув на молодшого брата зверху вниз.

- Готуйся. - куточком губ гордо посміхнувся Род і різко щось засунув братові в кишеню. Маленька, чорна кулька. Хоч і Рендольф не знав що це але зберігав все своє життя надалі.

Рендольфу ніколи не подобалося, коли брат так робив. Адже це означало: готуйся до найгіршого.

Род зник. А за ним вийшов розгніваний батько. Він ривком узяв Рендольфа за плече. Не сильно, тільки для того, щоб привести до тями сина.

- Готуйся до посту альфи. - дивлячись прямо в очі сказав батько. - Сьогодні ж вирушаєш до академії правителів.

Батько не збрехав і того ж дня юний Рендольф із чотирма валізами вирушив до академії. Його не відпускало почуття тривожності по дорозі.

- Якби тільки мама була поряд. - казала заплакана Герда Рендольфу по візаріуму. - Вона б не дозволила цьому статися.

- Ти ж знаєш батька не переконати. - Рендольф стомлено зітхнув і обернувся до вікна вдивляючись у захід сонця. - Мама на переговорах із крижаними вовками. Хоча ми всі розуміємо, що це нічого не дасть.

- Не будь таким упередженим до них. Вони не погані, просто...

- Підлі та бездушні. – Рендольф різко її перебив.

- Невже всім чоловікам Верденам передалася ця бараняча впертість. - закотила очі сестра і шморгнула носом.

Рендольф вирішив не реагувати. Усі його думки були прикуті до зради Родеріка. І майбутнє, яке Рен не просив.

Пройшов місяць. Рендольф освоївся в академії. На прохання батька він намагався не виділятись. Бо там був під чужим ім'ям. Майк Пронвуд. Батько створив йому легенду, що це нібито син залізних вовків. І звичайно ж найняв кращого мага, щоб змінити частково зовнішність Рендольфа. Адже вони з Родеріком такі схожі. І ніхто у світі навіть не знав, що Родеріка вигнали. Це означало б, що Саландарські гори беззахисні в очах ворога. Тодішній альфа чорних вовків не впорався, бо з кожним днем ​​йому ставало гірше.

Сидячи в місцевій таверні, Рендольф пив дорогий віскі на самоті. Хоч і тоді йому не було двадцяти, але змінена зовнішність дозволяла знаходитися там.

Був важкий день у майбутнього альфи. Йому повідомили, що батькові все гірше. Родерік так і не повернувся, хоча заборону відвідати скасували. Та й Рендольф дізнався того дня, що з ним на факультеті навчається син Трандастів. Того самого, що хотів убити батька Рендольфа і забрати гори собі. Перевертень м'яв у руках чорну кульку подаровану Родом і все думав що це й навіщо.

Із сусідніх столиків долинали голоси. Хтось сміявся. Хтось обговорював чергову політичну проблему. А хтось голосно лаявся. Рендольф, щоб відволіктися, почав прислухатися до столика, хоч і в основному не любив чужі розбірки.

- Ловелас бісів. - говорив голосно дорослий чоловічий голос.

- Його б провчити добре. – підтримав другий голос.

- Ти хоч знаєш, до кого свої яйці підкочуєш? - третій голос був найгучнішим.

Як грубо. - подумав Рендольф, але не став обертатися.

- Та плювати я хотів. - відповів їм звучний голос юнака. - Я той хто зможе розтоптати вас на порошок без зусиль.

- Вийдемо! - скомандував третій голос.

Рендольф лише трохи нахилив голову. І помітив троє чоловіків, які косо дивилися на молодого юнака.