Знов отямитися чоловіка примусив біль. Нестерпимий біль, що численними голками безжально терзав кожну клітинку тіла Петра. Пекучий біль, що владно розтікався розжареним металом від п'ят до верхівки його голови. Вогненний біль готовий у будь-який момент спопелити тонку нитку життя, що пов'язувала чоловіка з реальним світом.
Не в силах справитися з фізичними муками він тихо застогнав.
– Петрику, ти прокинувся? – тут же почув Петро знайомий голос мами.
З неймовірними зусиллями, розплющивши очі, чоловік побачив біля себе своїх батьків. Мати, з почервонілими опухлими від сліз очима, сиділа на незручному стільчику, батько блідий і змарнілим стояв, припершись спиною до підвіконня. Вигляд у людей похилого віку був виснажений і стомлений. Напевно, вони немало настраждалися, поки він лежав без свідомості подумав Петро і насилу видавив з себе:
– Так мамо.
– Як ти сину? – тихо запитав батько.
– Нормально батьку, – ледве ворушачи неслухняним язиком, відповів Петро.
До палати ввійшла медсестра, яка відразу ж рішуче припинила їх щойно розпочату розмову:
– Все. Побачення закінчене. Хворому потрібні спокій і тиша. Поговорите наступного разу.
Батьки неохоче подріботіли до дверей, і вже на самому виході батько вимовив:
– Видужуй синок.
– Я постараюся тату, – пообіцяв чоловік, відчуваючи як, непереборна сонливість, знову обволікає його свідомість своєю темною пеленою.
#10036 в Любовні романи
#3918 в Сучасний любовний роман
#3730 в Сучасна проза
Відредаговано: 06.11.2020