Розділ 13

Розділ 13

Стас відчув різкий викид адреналіну в кров, що навіть на секунду потемніло перед очима. Від люті, що билася прорваною трубою всередині, він різко піднявся і вперся долонями в стіл. Важко дихаючи, схилився над ноутом, ніби міг просто зараз залізти у відео й осмикнути батька. Що він коїть, чорт забирай?! Але, на щастя, на цьому витримка Катерини затріщала по швах:

- Я вам не дівчина легкої поведінки! - вона відскочила подалі, а батько лише посміхнувся. - Я справді кохаю Костю і дійсно б вийшла за нього без вашої спадщини. Думаєте, я просила грошей для себе? Та я на горло собі наступила, щоб прийти до вас. Забудьте, навіть пояснювати нічого не буду. Вважайте, що цієї розмови не було. До побачення!

Катя пішла, голосно грюкнувши дверима, а батько роздратовано махнув рукою і сів за стіл. Стас уже хотів закрити відео, адже все, що йому потрібно було, - дізнався. Але щось змусило його забаритися. І не дарма!

Батько був задумливий і барабанив пальцями по столу. Потім різко схопив телефон:

- Петровський. Так. Скиньте мені відео з кабінету, зняте десять хвилин тому, на якому дівчина просить грошей. На флешку. Ні, зайві розмови приберіть, вони ні до чого. Чудово. Чекаю.

Він не здивувався, лише стиснув губи. Ну, гаразд Костя трохи дурник, хоча вони з ним рідні брати з різницею всього в кілька років. Але Катя чому вперлася бараном?

Поки Стас розмірковував над поведінкою дівчини, запис тривав, але більше не було нічого підозрілого. І на всіх наступних тиша.

- І це все? - обурився Стас.

Хтось раптово смикнув ручкою з того боку кабінету, перериваючи його усамітнення. А наступної хвилини дехто дуже нахабний відчинив двері ключем. А вже коли на порозі кабінету намалювався Сашко, чоловік зачинив кришку ноута і підсунув його до себе.

- Стас? - здивувався його помічник, але не розгубився: - Що ти робиш у моєму кабінеті?

- У твоєму? - Петровський іронічно вигнув брову.

- У моєму! - підтвердив той верескливо і додав: - не забувай, що тепер я директор!

- Сашо, директор ти лише до того моменту, поки я не штовхну ногою раду акціонерів. Тож не треба задирати ніс, вище голови все одно не стрибнеш.

Гаразд, нехай пограється недовго, все одно Петровському ніколи розбиратися з радою акціонерів. Та й до того ж, якщо Саня тупитиме як зазвичай, будівництво затихне на деякий час. Що йому, звичайно ж, на руку.

Місцеві досі бойкотували роботу і судячи з того, що будівництво не зрушило з мертвої точки, Олександр не в змозі самостійно вирішити проблему пансіонату.

Стас забрав ноутбук і підійшов до свого помічника. Поплескав того по плечу з широченною посмішкою на обличчі:

- Сідай у крісло, директоре.

Помічник не розгубився і буквально застрибнув у крісло, через що воно жалібно затріщало. Петровський же посміхався, дивлячись на те, яким серйозним стало обличчя його помічника. Ніби від нього реально залежало багато чого.

- То що з пансіонатом, директоре? Ми вкладаємося в терміни?

Адже кожен день простою - це втрата величезних грошей. Уся колишня впевненість здулася, і Сашко зніяковів. Згорбився на кріслі і схопився долонями за підлокітники. Було щось у погляді друга, Стас як не намагався, не зміг розгадати загадкову емоцію. Гнів? Відраза? Ні, радше - єхидство. Навіть, насмішка.

- Не переймайся, будівництво почнеться з дня на день, питання майже вирішене.

Чорт забирай, Петровському вкрай не сподобалася зухвалість Сашка. Але він занадто перейнявся Катею та її проблемою, що просто махнув рукою на роботу. Це почекає.

Підморгнувши помічникові, Петровський пішов. Поки їхав, не припиняв розмірковувати над кадровими змінами у фірмі. Ну, припустімо, Стас був згоден хоча б із тим, що виконувача обов'язків директора мали поставити. Справи потрібно вирішувати навіть за відсутності обох Петровських. Але Олександр на посаді директора? Ось тут-то і полягав весь прикол. Скиглій, тюхтій і рохля ніколи б не зміг обійняти керівну посаду. Ну, не втримався б він на плаву! А це означає, що Саню використовували в брудну. Але хто? І, головне, навіщо? Гаразд, із цим Петровський розбереться завтра. Ну а зараз...

Стас різко звернув на узбіччя. А що зараз? Їхати до Кості й тикати йому в обличчя фактами? Навіщо? Який тепер сенс? Час згаяно. А ось у самого Стаса все тільки починалося. Рішення він прийняв за хвилину: дістав телефон і відправив Каті повідомлення:

"Ти вже готова до першого побачення?"

Він не здивувався, коли йому прилетіла категорична відповідь:

"Ще ні"

Усміхаючись на всі тридцять два, Петровський поставив безкомпромісну крапку:

"Тоді готуйся. Одягайся, наряджайся, я приїду за тобою за годину"

І він поїхав, перевищуючи всі можливі межі швидкості. Летів понад дві сотні по трасі, аби швидше дістатися до будинку Каті.

***

"Тоді готуйся. Одягайся, наряджайся, я приїду за тобою за годину"

Цілих п'ять хвилин гіпнотизувала телефон і перечитувала повідомлення.

- Наряджайся... - перекривляла і кинула телефон на ліжко.

Обіцянку я хоч і дала, проте... бажання йти кудись із Петровським нуль. Але все ж таки обрала найбезпечніший варіант одягу: шорти з високою талією та білу футболку. Наряджатися? Фарбуватися? Було б для кого! Тільки волосся розчесала і прибрала його в хвіст.

У мені все ще хлюпався скепсис, адже не вірилося, ніби з будівництвом можна якось вирішити проблему.

І жодні побачення не покриють ті величезні збитки, яких зазнає бізнесмен, що виграв аукціон. Та й Петровський же не ідіот, щоб просто так віддавати кругленьку суму зі своєї кишені. Просто щоб у місцевих хлопців було футбольне поле!

Тож, поки чекала на Стаса, подумки перераховувала аргументи, чому це побачення буде першим і останнім.

Він приїхав, як і обіцяв, через годину. Різко загальмував біля будинку, здійнявши за собою хмару пилу. Дочекався, поки вона осяде, і тільки потім вийшов з авто. Оббіг його, щоб галантно відчинити дверцята з боку пасажира. Запросив мене жестом руки.