Розділ 11

Розділ 11

- П'ятсот доларів.

Стас вигнув брову, але не розгубився:

- Щось дорогувато виходить, за що націнка? Он на ринку їх у п'ять разів дешевше взяти можна, домашніх!

- Так там мертві. А в мене жива, що несе яйця. Тож усе чесно. Ти або купуй, або Люська піде в духовку, вирішуй сам.

Я просто приколювалася, не думала, ніби Стас серйозно сприйме мої слова. Проте, коли ми увійшли в будинок, Петровський поліз у кишеню і дістав гаманець.

- Стасе! - Вовка кинувся до чоловіка, міцно обійняв його, як рідну людину.

- Привіт, малий, ну як ти тут? - Петровський поплескав його по голові.

Поки була можливість, я привернула увагу чоловіка і тихо прошепотіла:

- Прибери гроші, поки не стукнула чимось важким.

Він усе одразу зрозумів, сховав гаманець, хитро посміхнувся, немов і так знав, ніби я жартую над ним.

- У нас тут таке, - ображено буркнув Вова. - Я шукав тебе в інсті, хотів написати повідомлення, але не знайшов акаунт.

Оце номер! Так ось чому брат замкнувся і не виходив із кімнати. Зайнятий був!.. Ну, Вовка... Але я зрозуміла, що боротися і чинити опір безглуздо. Як і виганяти Петровського з дому. Тому видихнула з приреченістю:

- Так, ходімо на кухню, я шалено хочу кави.

Швиденько зварила собі каву, сіла й зібралася насолоджуватися бадьорим напоєм, але...

- Гей! Куди?!

У мене нахабно забрали чашку просто з-під носа. Я жбурнула в Петровського обурений погляд, коли він зробив ковток, не даючи мені жодного шансу відібрати назад.

- А відразу сказати, що теж хочеш, не можна було?

- А ти б зробила?

Справедливо... Вовка не поспішав розповідати, поки я знову варила каву, а мені так стало цікаво, навіщо ж нелегка знову принесла до нас Стаса. Ну, реально, не за куркою ж.

Я сіла, кинула на Петровського погляд а-ля: "забереш і цю чашку, дам в око". Стас усміхнувся і підморгнув мені.

- Уявляєш, у нас хочуть забрати футбольне поле і побудувати там готель, - Вова говорив із прикрістю.

Стас не виглядав здивованим, він кивнув і заговорив:

- Чув учора по новинах, люди мітинг влаштували, багатьох заарештували. Ось зірвався до вас, переживав, що Катя могла бути серед них.

- З чого б це? - здивувалася я.

Взагалі, для мене стало шоком, що мітинг набрав таких глобальних обертів. Мабуть, чутки мій дім обійшли стороною.

- Без образ, Катю, але характер у тебе далеко не цукор, ти запросто могла опинитися серед затриманих хоча б за хамство. Я вже мовчу про замахування вилами.

Чесно, мене не зачепили за живе його слова. Так, буває лізу у суперечку, але він не врахував одну малесеньку деталь:

- Якщо я буду замішана хоч у якомусь розслідуванні, у мене одразу заберуть Вовку, тож хамлю я вибірково, а вилами, як ти виразився, тільки захищаюся.

- Мабуть, мені невимовно пощастило, - знову ця його казкова посмішка...

Що б'є по мені, ніби молотом у саме серце.

- Не сваріться, - вклинився Вова. - Краще скажи, що нам тепер робити?

Стас задумався. Я не вірила, ніби Петровський реально якось зможе вплинути на ситуацію, брат же дивився на чоловіка з німою надією, від якої в мене встав ком у горлі. І адже не допоможе Стас, а Вовка ще сильніше засмутиться.

- Я знаю, хто викупив вашу ділянку і, в принципі, можу вплинути на будівництво, але в мене буде кілька умов.

- Яких? - Вова стрепенувся, але, ясна річ, чоловік дивився на мене.

- Хочу, щоб твоя сестра сходила зі мною на кілька побачень.

- Та взагалі без запитань, адже так, Катю?

У мене не знайшлося підходящих слів просто зараз. Петровський знав, що при братові я не буду розпускати руки, а так свербіла долоня заліпити ляпаса.

- Ти що, хочеш купити моє кохання за футбольне поле? - я говорила максимально спокійно, хоча всередині кипіла, наче лава, і ось-ось могла вибухнути.

Ні, ну ви подивіться! Ультиматуми він тут ставить. Добрі справи робляться мовчки, між іншим.

- Чому відразу купити, - заперечив чоловік. - Просто кілька побачень, вони тебе ні до чого не зобов'яжуть. Захочеш потім послати мене - будь ласка.

- А без умов зробити не можеш, так? Потрібно обов'язково щось вимагати натомість?

Я опинилася в патовій ситуації. З одного боку брат, який дивиться на мене з благанням і сльозами на очах, з іншого - нахабний Петровський з дивною пропозицією. Чому у мене таке відчуття, що Стас хоче купити мене за це саме футбольне поле?

- Мені доведеться викласти велику суму грошей і піти наперекір батькові. Адже цей проєкт контролює наша компанія, як найбільший забудовник. Логічно, що за все це я хочу отримати хоч щось крім геморою. Який мені сенс підставлятися просто так, а?

Так-то все логічно, звичайно ж, але чому розмінна монета саме я? Та й якось дивно, якщо їхня фірма тільки виконавець, як Стас збирається повернути нам назад поле? Ну і гаразд, це вже не мої проблеми.

- Може, з Людою сходиш? - Стас стиснув губи і заперечно хитнув головою.

Спробувати варто було, а раптом? Довго вагалася, перш ніж дати позитивну відповідь. Батько... Зі старшим Петровським воювати - собі дорожче, вже я-то знаю. І два-три побачення вочевидь не покриють усієї тієї люті, яку він надалі вимістить на сина.

- Гаразд, але тільки два побачення і чур, без зайвих рухів тіла.

Стас хоч і кивнув, але... відчуваю, хтось точно гратиме не за правилами.

***

Петровський не став затримуватися у Каті з Вовкою, хоча з радістю б залишився з ними довше. Він уже їхав додому і розмірковував, як йому правильно вчинити.

Цілу ніч чоловік не міг знайти собі місця після побаченого репортажу з Матвіївки. А ще батько підлив олії у вогонь обіцянкою стерти до пороху всіх мітингувальників, яких пов'язали в селі. Які, чорт забирай, зірвали йому графік.

Ну, приїхав Стас рано вранці, дізнався, що Катю не затримали, але навіщо було давати обіцянку, яку виконати не те, що нереально, а просто неможливо?