Розділ 8

Розділ 8

Нарешті, серпанок розсіявся, я побачила, що щоки брата розчервонілися, він дивився то на мене, то на свого друга, мабуть, не знав, як правильно вчинити. Зате знала я! Капець, невже я знову потрапила в підступні тенета? Ні вже, Катю, бери себе в руки, вистачить із тебе одного разу.

- Іди, малий, а ми... хм... у карти поки що пограємо.

- Із куркою своєю в карти грай, - байдуже кинула. - Вова, залишайся.

- Із куркою, значить? - обурився Діма. - А може мені з Людою піти... пограти?

Фраза не була двозначною, він мав на увазі саме ті самі ігри, які щойно відбулися з нами. Він що думає, ревнощами мене візьме? Не на ту напав! І перш, ніж вогник ревнощів розпалився б усередині, вигукнула з образою в голосі:

- Та заради Бога, там тільки й чекають, як би кого обіграти в дурня.

- Так я не зрозумів, мені йти чи залишатися?

- Залишайся, - спішно відповів за мене чоловік.

Навіть якось прикро стало, здався без бою. Проте, виду не подала, що засмутилася. Нехай не думає, що сколихнув у мені давним-давно забуті почуття і я впала, наче фортеця. 

- А ти... - звернувся раптом до мене, - навіть не уявляєш, яку свиню мені підклала тим відео. Якщо що, я знову в сараї. З Люською, одна вона мене розуміє і поважає.

Розвернувся і став іти, але...

- Агов! Стояти! - Діма не зупинився, тоді я продовжила: - А хто безлад за собою прибирати буде?

Тарілка не розбилася від глухого удару об килим, а ось суп розлився по ньому, та й жирні плями тепер доведеться півдня відтирати, ну чудово.

- Це вже не мої турботи, - байдуже кинув чоловік і вийшов з дому.

- Індик недосмажений, - пробурмотіла собі під ніс.

Це карма, Катю, сама піддалася на диявольські виверти, тож будь добра й сама приберися тепер.

***

До кінця дня я не висовувала носа з дому, хоча роботи у дворі вистачало. Я банально боялася зіткнутися з Дмитром і знову відчути ті незабутні емоції, які сколихнув у мені його палкий поцілунок.

І начебто зареклася закохуватися: у мене брат на шиї, дім і обов'язки. Та й загубленця знаю поверхнево, лише тиждень, але тягне до нього магнітом, як би я не обманювалася його харизмою. От що це, природний магнетизм чи вибухонебезпечна хімія? Скоріше б уже з'явився Гоша і приніс мені радісну звістку! Якось його аж надто довго немає, навіть дивно. Невже Діму зовсім ніхто не шукає? Тиждень минув! Чи для капустяного шкідника в нормі ось так зникати і саме тому його рідня не хвилюється?

Я мучилася щогодини від байдикування, а могла прополоти грядки й навести лад на подвір'ї. І не погано б, нарешті, було розібратися зі зіпсованим парником.

Ні ну, що я, справді? Не зможу тримати себе в руках при вигляді чоловіка? Зрештою я у себе вдома, це він нехай ховається по закутках і гризе нігті.

Вийшовши з дому, схопила сапку і кинулася насамперед до квітів біля воріт. До тих самих, які Діма нахабно зіпсував. Поки прополювала, мені весь час здавалося, що за мною спостерігають. А потім злилася на себе ще більше, адже до мене, як виявилося, нікому немає діла. Капустяний шкідник навіть не вийшов із сараю, ховався там із Вовкою та куркою, а я вже накрутила себе до такої міри, що сахалася на кожен шерех і шелест.

- А ну пішла звідси! - злякала курку, що вешталася неподалік.

Йой, Катю, такими темпами ти заробиш око, що сіпається, і нервовий тик. Так справа не піде! Кинувши сапку, повернулася в дім за телефоном і навушниками. Увімкнула музику майже на повну гучність і встромила у вуха навушники, щоб уже точно нікого не чути.

І це спрацювало! Я відволіклася на запальну мелодію, навіть часом підспівувала і пританцьовувала. Мене перестало хвилювати практично все, крім моїх дорогоцінних квітів. І могла так цілий день провести, але моїм мріям не судилося збутися. Випадково помітила боковим поглядом, що мене хтось кличе з того боку воріт. Витягнула навушник і підійшла до незнайомця.

- Ну, зрозуміло, - він усміхнувся. - Я кличу-кличу... а ви в нірвані. Не сприйміть за нахабство і не відмовте, будь ласка, в допомозі.

Чоловік мені зовсім не сподобався. І справа не в пересічній зовнішності та худорлявій статурі, а в тому, як саме він говорив. Занадто підлещувався, ніби хотів м'яко підстелити собі. Як на мене, звичайнісінький очкарик-зануда, правильний до зубного скреготу. Навіть у спеку напнув на себе костюм, краватку, ну хоч додумався піджак зняти.

- І чим же я можу допомогти?

Порівняно з ним я здавалася простолюдинкою: у домашньому, забрудненому землею одязі і з сапкою в руках. Проте тип продовжував променисто посміхатися, а в мене прослизнула відразу шалена думка перерахувати йому сковорідкою зуби. Чого ж ти мене так дратуєш, очкарику, що в тобі підозрілого?

- Розумієте, я шукаю друга. Він, імовірно, заблукав десь у вас приблизно тиждень тому, і досі не виходить на зв'язок.

Я напружилася і стала ще більш підозрілою. Чи не про мого капустяного шкідника йдеться? Невже його знайшли і вже сьогодні заберуть?

Ну так, раділа б, Катю, чого ж ти тепер ніс повісила? От не знаю, як і чому, але відчувала в усьому цьому якийсь підступ.

- Гадки не маю, про кого ви, - знизала плечима.

Мені потрібні подробиці перш, ніж видам місце проживання капустяного шкідника. Тим більше, він нічого не пам'ятає, а раптом його якраз побив цей зализаний товариш? Ну, навряд чи сам, скоріше, найняв головорізів. М-да, фантазія у мене розігралася не на жарт. А мені всього лише слід було видати з рук у руки Діму і по заслузі.

- Я розумію, - чоловік поліз у кишеню штанів і дістав телефон. - Ось, подивіться, раптом бачили.

Він передав мені айфон, на екрані висвітилася фотка, і на ній, цілком очевидно, красувався Дмитро в обіймах із розкішною на вигляд білявкою. Вони посміхалися в камеру і виглядали абсолютно щасливими. У мене за секунду встав вузол у горлі, я не знала, що сказати. Досі не полишало дивне відчуття, ніби не спроста все це... Хотіла відіслати подалі мужика, що нервував мене, але доля розпорядилася інакше: