Розділ 6

Розділ 6

Ну що за дитячий садок? Закатила очі, і спочатку дорахувала про себе до п'яти. Вже дуже закортіло послати декого в піший тур до Криму. Трохи заспокоївшись, сказала, дивлячись прямо в його безсоромні очі:

- Єгоре, я не кисломолочний сир на полиці, щоб зіпсуватися. Та я краще залишуся одна, ніж вийду за тебе заміж. І до чого тут Дмитро? Ти б краще, замість наїздів, перевірив по базах, може його шукають родичі. Усе ж це кращий варіант позбутися конкурента, ніж залякування. Тобі так не здається?

Я знала, що мій аргумент спрацює, адже в такий спосіб уб'ю одразу двох зайців: і загубленця відправлю додому, і Гоша відчепиться на деякий час. От би ще назавжди відстав, але тут я навіть не знаю, що такого треба придумати... Одружити б його на Людмилі, одразу би купа проблем відпало. Але Єгор твердо вирішив, що я маю стати його дружиною, і жодні аргументи не бажає слухати.

- Вважай, що твої години перебування в чужому домі вже полічені!

Єгор схопився за мою ідею, як за рятівне коло, очі горіли, ніби йому щойно запропонували підвищення на службі, не менше. Діма ж не виглядав радісно: підібгав губи і впритул подивився на мене, наче кажучи поглядом: "ну ти й коза!". А що, я ж йому казала, що дозволю лише переночувати, а далі нехай розбирається дільничний. То які до мене претензії?

Гоша відкланявся і кулею полетів до себе у відділ.

- Біжи-біжи, - прокричав Дмитро в слід за Єгором. - Дивись не спіткнися від радості, а то лоба розіб'єш і забудеш, навіщо біг.

Коли дільничного вже слід прохолов, уточнила:

- А тепер поясніть мені, що тут відбувається?

Вовка зам'явся, почухав потилицю, завжди так робив, коли не знав, як виправдатися переді мною. О котрій він, до речі, повернувся вчора? Я заснула раніше, ніж він прийшов. Та й не погано було б запитати, хто дозволив Дімі нишпорити в нас у прибудові з інструментами. І хто йому дозволив учора взяти лопату, щоб зіпсувати мої дорогоцінні овочі!

- Ну, ми... хотіли... паркан полагодити, - зам'явся брат, а доходяга взагалі промовчав.

- І як успіхи? - я знала, що нічим хорошим їхня затія не могла закінчитися.             

Учорашній день тому доказ. І Діма, таке відчуття, навіть не розуміє, як правильно тримати молоток у руці і не знає, що таке цвяхи. Який, у такому разі, ремонт?

- Діма палець травмував, а потім Гошка приперся, ти ж сама все бачила.

Чому я, чорт забирай, не здивована? Перш, ніж я знову встигла застогнати, доходяга вплутався в розмову:

- Кать, я просто хотів бути вам корисним, - заговорив чоловік, ховаючи, як я зрозуміла, постраждалу руку за спину. - Та й їсти охота, хтось мене так і не погодував, - вимовив з образою.

Ой, ну треба ж, яка трагедія, дитинка не поїла! Годі було випендрюватися, можливо, я б зглянулася над ним. Ну, я й так збиралася, адже вчора приготувала вечерю на трьох. Хто ж знав, що доходяга проспить аж до ранку.

Зате на думку спала чудова ідея, її й озвучила:

- А, знаєш, що? Хочеш бути корисним - злови курку, а я зварю суп. Як тобі такий варіант?

- Та не питання! За п'ять хвилин вона буде в тебе.

- Йой, Дмитре... - Вовка хотів попередити бідолаху, але я зупинила брата:

- Чого ти, чоловік сказав за п'ять хвилин, значить, чоловік дотримається свого слова.

Вовка важко зітхнув, він знав, що не все так просто, як здається на перший погляд. Ну, нічого, заодно повеселимося і з Діми пиху зіб'ємо. А то вже надто самовпевнений став на чужій території.

- До речі, мила піжамка, - чоловік підморгнув. - Але, мені більше подобаються шовкові сорочки.

Он воно як!.. Шовкові сорочки, значить? Перш, ніж зірватися на люту розмову, я спеціально порахувала до десяти. Цей індик пихатий спеціально виводить мене з себе, йому це подобається, мабуть. Нічого, милий, не довго тобі залишилося радіти.

- Бачиш он той будинок вдалині за деревами, - показала пальцем, куди потрібно дивитися, а Діма кивнув. - Там і сорочку носять, і груди пишніші, і їжа смачніша, і постіль м'якша. Як то кажуть, ласкаво просимо.

Доходяга аж слиною вдавився, але знайшов у собі сили уточнити:

- Це ти мене зараз так ввічливо послала до товстої баби? - його аж перекосило, бідного.

- Дурню ти, Дмитре, - я цокнула язиком. - Це ж натур продукт!

Ну, так, у Люди пишні форми, ну і що? Не неосяжні ж, не бачу в тому ніякої трагедії. До речі, про одяг... Учора я не розглянула, але сьогодні!

- А я дивлюся, ти теж вбрався.

Я намагалася не реготати, надто безглуздим Дмитро виглядав у вицвілій, що колись була червоною футболці, на кілька розмірів більше, і сірих шортах із застарілими плямами. Типовий сільський мужик. Ось що значить поміняти зовнішній вигляд і змінитися до невпізнання!

- Годі іржати, - йому було прикро. - Зате не в рушнику і тепер ніяка Люда не зазіхне на мій скарб.

Йой, теж мені! Дуже треба комусь його скарб. Не стала уточнювати, що Люда може зазіхнути на нього в будь-якому вигляді, нехай залишиться секретом. Ще раз пильно роздивилася чоловіка і помітила, що навіть бинтова пов'язка на голові зав'язана інакше. Зовсім забула про його травму, може, ну її, ту курку, пожаліти бідолаху? Дмитро думав інакше:

- Ну так що, де ваша живність, я вже не їсти хочу, а жерти!

Гаразд, як він захоче. Мені не хотілося пропускати жодної хвилини майбутнього шоу, тому спочатку швиденько переодяглася і тільки потім потягла нашого гостя ближче до городу.

- Може, краще, картопельку посмажимо? Або гречки зваримо? Салатик наріжемо, а?

Вовка так і прагнув відмовити мене, але ні. Я була непохитна і тримала в кишені шортів напоготові мобільник.

- Не бійся, малий, усе буде в ажурі, - заспокоював брата Діма.

Вова агакнув, але більше не став нічого говорити, а ми якраз прийшли. Мої миленькі курочки бігали хто де, паслися, так скажемо, по всьому городу, краса.