Розділ 5

Розділ 5

Прокинулася я різко і зрозуміла раптом, що лежу у себе в кімнаті. Зачекайте-но... А як я... я що, залишила доходягу і пішла спати? Йой! У нього ж температура під сорок була! Нічим не могла збити.

Але вскочивши і зробивши кілька кроків, "прокинулася". Ні, точно пам'ятаю, що до світанку сиділа поруч, а потім... заснула? Але ж у сараї! Та як я в спальні опинилася?

Були здогадки, але не погано б переконатися точно. Поки переодягалася, побачила, що вже перша година. Оце так поспала! Хоча не дивно...

Я почувалася розбитою, і склалося відчуття, ніби повернулася в минуле. Коли доглядала за лежачою мамою і спала, у кращому разі, по дві години на день.

Напевно, з Дмитром я зловила флешбек, руки діяли за спогадами. Уже знали, що робити і як. Хотіла я реально допомогти йому від душі чи зреагувала на автоматі, бо так треба? Не зрозуміло.

Вийшовши на подвір'я, напружилася, коли почула дивні звуки з городу. Спочатку зайшла в сарай, але Діми там не було. Електронний градусник лежав не там, де я його залишила, а на спальнику, тож підійшла й подивилася крайнє збережене значення. Тридцять сім і вісім. Ну, не тридцять дев'ять і п'ять, як було вночі, уже добре.

Але напружило, що телепень із температурою й травмами кудись поперся. Ще й мене, мабуть, у кімнату відніс. Хоча від останнього відхрещувалася всіма силами. Може я просто не пам'ятаю, як сонна попленталася до хати? Було б непогано.

Думки обірвалися, варто було мені дійти до городу. Краще б я й далі спала. Краще б у Діми знову була висока температура! Та краще б його тут, узагалі, ніколи не було!

А я ще на ведмедку скаржилася... та вона, порівняно з моїм особистим капустяним шкідником - янголятко з білими крильцями!

Так, я не сперечаюся - шматок городу зорано, як мені й хотілося. Але... Чому, чорт забирай, там, де вже росла розсада? Помідори, перець і кілька грядок петрушки - все це, ніби бур'яни, валялося під величезними шматками "зораної" землі.

Вихор люті піднявся всередині неконтрольованим ураганом, і я щільно стиснула пальці в кулаки. Відшукала очима двох "роботяг" і уважно роздивилася кожного з них.

Злочинця впіймалиа одразу на гарячому, бо в Дмитра в руках було знаряддя злочину. Лопата. Побачивши мене, доходяга помахав рукою, я ж не стримувалася і в кілька широких кроків опинилася поруч. Тицьнула пальцем у груди мужику, тільки після заговорила:

- Краще тобі, Дмитрику, просто зараз увіткнути лопату в землю.

- Чому? - уточнив він і напружився.

- Та тому, що інакше я її встромлю тобі в одне місце!

Вовка, імовірно, хотів вигородити доходягу, тому що смикав мене за одяг:

- Кать, Кать! У нас проблеми...

- Та що ти? - з'їхидничала, коли втупилася на брата.

Звісно, у нас величезні проблеми! Бо в мене всередині хлюпало ненормальне бажання прибити на місці одного нахабного шкідника. І, ймовірно, на суді мене б навіть зрозуміли!

Але брат останнім часом постійно ставив мене в глухий кут:

- Діму вкусила комаха, через що тепер розпухло вухо. А ще Дмитро весь чешеться від алергії.

Розсміялася, бо більш тупого виправдання давно не чула. Та ну, вони мене розігрують, щоб забула про зіпсовані грядки?

- Розумніше нічого не могли придумати? Хто тебе вкусив і куди? У півень у дупу?!

Але, придивившись до Дмитра, з сумним стогоном закотила очі. Та він і справді доходяга! Та йому з дому взагалі протипоказано виходити!

Вухо реально рознесло так, що нагадувало мені пухкенький вареник. До того ж, обличчя і шия були вкриті червоними плямами, які Дмитро раз у раз розчісував до крові.

- Та ну не чіпай ти їх, - вдарила його по долоні, коли пальцями чоловік укотре чухав уже пристойну рану на шиї.

- Дурниці, скоро минеться, - відмахнувся він, але мужик просто себе не бачив у дзеркалі. І мати рідна не впізнала б.

- Ходімо, приймеш ліки, поки не стався анафілактичний шок.

Не чекаючи від нього відповіді, схопила за руку і потягла за собою до будинку на буксирі.

Останнє я, звісно, перебільшила, але зате доходяга одразу затих і йшов без обурень. Не знаю, чому, але завела його в будинок і навіть дозволила увійти до своєї кімнати. Поки шукала в аптечці пігулки й мазь, почула хмикання.

- У тебе аптечка, як у невиліковно хворої.

Багато що залишилося після лікування мами, я не встигла зробити ревізію, але й ніяк не прокоментувала слова Діми. Зате знайшла антигістамінні та мазь. Я бачила, що однією таблеткою справі вже не допоможеш. Упертий мужик жорстоко роздер кілька почервонінь до ран. Яке ж воно проблемне...

Швиденько збігала на кухню і набрала води. Даючи все це Дмитру, висловилася:

- З таким шкідником, як ти, потрібно дві аптечки мати під рукою і літр заспокійливого. А краще просто літр із градусом.

А вже дивлячись, як він брудними пальцями недолуго намагався мазати рани, застогнала під ніс. Навіть цього нормально зробити не може. Як він дожив до своїх років, диву даюся.

- Дай сюди.

Відібрала в нього мазь, від гріха подалі. Схилилася перед ним і обережними, повільними рухами нанесла на подразнену шкіру. Діма спочатку не дихав, а потім помітила, як різко здригнувся його кадик. Після чого чоловік дихав важко і намагався не робити вдихи через ніс. Ну, зрозуміло...

- Та годі, я ж не з хліву до тебе прийшла, щоб так кривитися.

Поспіхом відійшла і, правду кажучи, стало трішки образливо. Навіть принюхалася до себе, але не смерділо від мене! А там хто знає, я ж усю ніч провозилася поруч із Дмитром, а потім заснула. Не було часу помитися.

Щоб позбутися власної незручності, відвернулася від мужика і стала ховати ліки в коробку. Упустила момент, коли Діма підкрався до мене ззаду. Вуха раптово торкнулося гаряче повітря, а по тілу пробігли мурашки.

- Катю, ти не так зрозуміла...

Напружилася через близькість наших тіл, здалося, що, коли його груди злегка торкнулися моєї спини, по тілу пройшовся електричний струм. Відчуття, що мене різко кинуло розпаленим тілом після бані одразу в ополонку! І серце забилося швидко-швидко від хвилюючого тріпотіння всередині. Ніби метелики прокинулися після зимової сплячки і влаштували хаос.