Розділ 4

Розділ 4

Люда образилася, гордо підняла голову і фиркнула, звісно, кому сподобається, коли так нахабно ставлять на місце? Чоловік не був позбавлений логіки, але, чи реально позбавлений пам'яті? Хоча, якби пам'ятав усе, навіщо продовжувати розігрувати комедію і залишатися в смердючому селі, як він сам висловився? Та ще й спати в сирому сараї на соломі. Щось тут явно не сходиться.

- Я сказав усе, що хотів. Ви мене неабияк втомили, мабуть, відпочину поки що. І, Катю, покличеш, як накриєш на стіл. Я голодний, як вовк.

Дмитро раптово вирвав із моїх рук рушник і зачинив дверцята просто перед нашими носами.

Перша реакція - шок. Я встромилася гострим поглядом у кволі дерев'яні двері і вперше в житті мені раптом захотілося перевірити, наскільки вони надійні.

- Що? - прокричала я, коли відійшла від первинного шоку.

Смикнула на себе двері з силою, але на них була засувка. І, звісно ж, гад замкнувся з того боку. От і роби людям після цього добро - на шию сядуть.

- Ти чула? - звернулася я до Людмили. - Їжу йому подавай. А кави в ліжко тобі не принести? - прокричала в шаленстві, на що отримала ще більш безглузду відповідь:

- З молоком і ложечку цукру не забудь, - прокричав він із того боку.

Знову моє терпіння тріщало по швах, але йти на поводу я явно не збиралася. Їжу він від мене сьогодні точно не отримає і завтра, найімовірніше, теж.

Я пішла в будинок, але спостерігала через вікно, як Люда деякий час стояла біля сараю. Можливо, переконувала Діму піти до неї, за смачною їжею і кавою. За затишним ліжком. Але зрештою вона залишила мій дім ні з чим.

Вовка, на подив, зробив усю домашку, відзвітував переді мною і вже збирався до свого нового друга, не забув так само прихопити пиріжки і термос із чаєм.

- Я з ним залишуся на ніч, раптом Дмитру стане страшно або погано, - поставив до відома, коли взувався.

- Дивись, я двері зачиню на замок і до хати вже не потрапиш.

Думала, це зупинить брата, але він був непохитний. Чим же його підкупив незнайомець? Лише тим, що заступився в бійці?

Щойно брат пішов, я з важким зітханням сіла на стілець. Напевно, братові гостро не вистачає чоловічого спілкування, тому й схопився за першого зустрічного. Батько від нас давно втік за кращим життям, а мати померла два роки тому. Ось тепер ми й залишилися одне в одного, більше про нас піклується, на жаль, нікому.

Я спеціально не спала, чекала, що Вовка передумає, повернеться, але його все не було. Подумати тільки, фактично весь вихідний день витратила на Дмитра замість того, щоб займатися своїми справами. Так тепер ще парник відновлювати і щось вирішувати з квітами.

- Сподіваюся, Дімо, завтра тебе вже тут не буде, - висловилася я, дивлячись у стелю.

Довго не могла заснути, погані думки так і лізли в голову. А що, якщо Діма не піде вранці? Упреться бараном і все. А Вовка, поганець, стане на його захист. І як мені бути в такому разі?

Від нічого робити залізла в гугл і ввела в пошуковик: "Як вигнати мужика з хати".

Натиснула на першу статтю й одразу на очі попалося: "Хочеш вигнати з дому кота, заведи собаку". Двозначна назва наштовхнула на думку звернутися по допомогу до Єгора, але швидко відхилила ідею. Ні, потім від Гоші фіг позбудуся. Замкнуте коло!

Я побіжно пробіглася очима по статті, почитала коментарі та історії людей. З сумом зрозуміла, що моя ситуація не підходить під жоден з описів. Там чоловіки: колишні, нинішні, майбутні тощо. А в мене що? Незрозуміло хто і незрозуміло звідки. І не зрозуміло, навіщо.

А ще через деякий час і зовсім збагнула, що займаю якоюсь фігнею замість того, щоб спати. Плюнула на все і відклала проблеми на ранок.

Варто було тільки розслабитися, як майже миттєво віддала себе в обійми Морфея.  

***

Прокинулася від гучного стуку у вікно. Зпросоння не одразу зрозуміла, у чому річ. Проморгалася і прислухалася.

- Ка-а-а-а-а-ть! Відчини!

Вовка! Так і знала, що не на довго вистачить його витримки спати в сараї. Встала й визирнула у вікно, брат одразу все зрозумів, втік до дверей. Впустила його в дім і вже збиралася познущатися, але він відбив думку:

- Там Дмитру погано, а я не знаю, що робити, - говорив, ледь не плачучи.

Вовка дивився на мене з благанням і весь мій запал одразу здувся кулькою. Та ну за що мені все це? Навіщо залишила його, доходягу цього. Тепер лікуй його, Катю!

У сарай я заходила з побоюванням. Чомусь думалося, що мужик міг обдурити

довірливого підлітка, просто щоб мене витягнути з дому. Але, щойно я увійшла, то всі підозри миттю розчинилися солодкою ватою у воді.

Діма лежав на спальнику і корчився на ньому неспокійним вужем. Навіть коли я ввімкнула світло, чоловік не прокинувся, тільки простогнав щось невиразне. Підійшла до нього ближче і присіла поруч навпочіпки. Весь спітнів, губи обсохли й потріскалися. Доторкаючись до чола, уже знала, що в чоловіка жар.

- Горить, - підтвердила для себе, щоб остаточно прокинутися.

- Що нам робити? - Вовка переступав із ноги на ногу, явно нервував.

- Посидь із ним, я зараз повернуся.

Набрала води в миску, взяла чистий рушник і розвела парацетамол у порошку. І заодно відшукала гепаринову мазь. Поки несла миску, усвідомила, що трясуться руки від страху. Я хвилювалася не менше за Вовку, але намагалася тримати страх глибоко в собі.

Треба протриматися до ранку, а потім викличу Степанича і, якщо знадобиться, нехай відвезе доходягу в міську лікарню. Від гріха і мене подалі.

- Усе, йди в будинок, я тут сама впораюся.

- Але... - почав брат, але не договорив і полегшено видихнув, - то, може, в дім його теж?

- Ні, - я була категорична. - Іди лягай спати.

Вова не став сперечатися, пішов без заперечень, а я взялася за роботу. І якщо обтерти доходягу було легко, то влити в нього парацетамол виявилося випробуванням.