Повна книга

                                                  Виправити минуле

Я сиділа в кав’ярні біля вікна, пила каву і пробувала скласти план справ на наступний тиждень. У Польщі я вже майже 2 роки, вирішила почати нове життя в новій країні. Так ніби легше, здається на новому місці можна вдати, що ти нова людина і у тебе зовсім інша історія.

Так реальність болюча, але жити якось треба, а що рятує від депресії? Звісно багато багато працювати. От я і пробувала якось жити з початку. А почала я з того що вирішила здійснити свою мрію, заснувати агенцію перекладів.

Так в один з ранків миючись у душі і вирішила , що мені не привикати починати все з нуля, пожаліла себе , поплакала, а тепер прийшов час витерти сльози і брати життя в свої руки.

- Та я ще не з таких халеп вибиралась, сказала собі в голос і усмішка вперше за довгий час прикрасила обличчя. У Києві я залишила батьківську квартиру . Ні родичів ні друзів у столиці в мене не було. Тож я вільна пташка і якраз зараз час налагодити життя.

Пошукавши в інтернеті приміщення в оренду і вивчивши перелік законів як оформити власний бізнес Я вирішила , що не все так складно як здавалось і мені це під силу. Отак і з’явився новий маленький сенс життя у новій країні з новими людьми, лише з великим багажем минулого і спогадами яких на жаль не стерти з пам’яті.

Від тоді я дала собі слово, що почну все з початку. Забуду що було, відпущу минуле і з чистого аркушу почну нове життя. Так нехай я одна, нехай душа розірвана на частини, нехай минуле не повернути, не змінити і не виправити, але ж можна його відпустити і саму себе пробачити. Знайти споріднену душу і створити сім’ю якої в мене вже давно нема, народити дітей і ніколи ніколи не признатись чоловіку у своїх гріхах. То буде лише мій тягар і мені його нести усе життя.

Глава 1 “Болісні спогади”

Батьки загинули коли мені було 20 років в автокатастрофі, залишився лише брат тата і то далеко у Львові. Він звісно приїхав коли сталась трагедія, допоміг організувати похорон і все, що пов’язане з ним, допоміг переоформити квартиру яка була в кредиті з батька на мене, перевірив всі банківські документи батьків і розклавши все по кольорових теках залишив мене поїхавши додому. Звичайно він пропонував мені продати квартиру, залишити університет поїхати з ним, влаштувати так би мовити все з початку, але я відразу категорично відмовилась. Ця квартира була ніби останньою ниткою яка зв’язувала мене з батьками, ми там жили менше року, але все ж вибирали ми її разом, робили ремонт, купували з мамою посуд і штори і меблі і навіть новорічну ялинку з прикрасами яку так і не встигли прикрасити. Вона так і стояла в коридорі у великому ящику не розпакована, а я ходила мимо неї роздратовано поглядаючи, хотілось її розпакувати і прикрасити, а потім хотілось викинути просто в ящику не дивлячись на кольорові кульки, бо було надто боляче думати що їх більше нема а я залишилась одна.

На перше Різдво після трагедії я поїхала до дядька, минуло два місяці від аварії я вчилась жити одна. Розбиралась з рахунками сортувала все по кольорових теках як просив Руслан, щоб не заплутатись остаточно завела блокнот в комп’ютері де писала розрахунки оплати кредиту і комунальних послуг, плюс піврічна оплата за навчання і залишки по фінансах які ще залишились від батьків. На депозитному рахунку звісно були гроші, але не стільки щоб я змогла виплатити квартиру чи довгий час не думати за що жити. І поставало питання, що робити далі, квартира велика за одне опалення платити потрібно шалені гроші, а ще є решта комунальних послуг, вода, світло, охорона. Ще навчання на платній формі, теж не дешеве задоволення, харчування і проїзд... я ніколи не задумувалась в які суми батькам все це обходилось. Я була таткова принцеса і мамина донечка, чогось здавалось так буде завжди.

Глава 2

Руслан зустрів мене на вокзалі, сонну і замерзлу. Поїзд до Львова прибував о 6:30 ранку, а я в такій годині в принципі не прокидаюсь, а тут ще й ніч не спала, то зовсім не могла зігрітись і перестати труситись. В салоні авто було тепло і затишно, Руслан простягнув мені стаканчик кави і оцінивши мій вигляд, покивав головою, але нічого не сказавши повіз додому.

-Ти проходь, Іра з малими ще сплять. Я її не будив коли виходив, вона вчора допізна готувала і прибирала. Тож сьогодні трошки нехай відіспиться, діти їй спокою не дають по будинку носяться, галасують. Вона тобі приготувала кімнату, рушники і додатковий обігрівач, кімната велика не прогрівається взимку. Ти прийми душ і поспи нормально, а потім спускайся в низ. Будемо снідати

- Дякую, особливо за обігрівач, я справді постійно мерзну. Руки і ноги холодні і морозить часто. Не можу зігрітись

- А ти приймаєш ліки які я тобі залишив? Це звичайні заспокійливі вони нормалізують сон і відновиться нормальна циркуляція крові. Ти не мерзнеш у тебе стрес і саме така реакція на нього. Давай ти в душ, а я тобі трав’яного чаю заварю. От виспишся і зразу мерзнути перестанеш

І справді після гарячого душу я закуталась у махровий халат, випила чай який Руслан залишив біля ліжка і заснула міцно міцно, зовсім як колись. Того разу мені нічого не снилося, просто я ніби відключилась і включилась назад, я не крутилась і не прокидалась. Мене справді перестало морозити, пальці на руках і ногах були теплі, я ніби ожила

Коли я спустилась вниз, Іра готувала вже обід. Діти справді бігали і галасували, а Руслан працював за обіднім столом, щось зосереджено друкуючи в комп’ютері ніби не помічав, що робиться довкола.