55.  

Ілля.

Так, все пішло не за планом…

Довелося розкрити свій задум і Яні, і її батьку раніше, ніж я збирався. Побачивши сльози моєї маленької – я забув про все на світі й зігріб її в обійми. Зелені очі таким озером налилися, що мені наче серце розклювали. Рвеш мені душу, дівчинко моя, як ніхто…

Аж не віриться, що вона розтанула. Не чекав раніше своєї пропозиції. Бо ж мою Яну чи пройняти обіцянками та словами? Тільки серйозні наміри та вчинки подавай.

А тут… сльози, “кохаю”, страх та смуток від нашого розставання… Радість моя, та чи я тебе відпущу? Під дверима буду ночувати, але тебе не залишу ось так.

Сама поцілувала мене. САМА! Оуу май, це що взагалі було? Я мало не зірвався з ланцюга! Тесть ще б трішки затримався – розчавив би мене по стіні. Хах… та він собі вірний й так.

– Тату, Ілля жартує… – белькоче моє серденько, а серце її тарабанить аж в моїй спині…

Дивлюся на тата: суворе обличчя зіпсував тільки широко розутлений рот. Від “зятя” бідолашного поплавило… Ледь скуйовджене чорне волосся з помітною сивиною, простий робочий одяг і втома в кожній клітинці тіла – таких роботяг я надивився за дитинство на все життя наперед.

– Це просто жарт, так, Ілля? 

Усміхаюся. От ще вигадала! Щоб Ілля Гуляєв та дав задню! Не бувати цьому! Тата мого на тому світі турбувати не треба, бо дізнається – вибереться і шкуру спустить. Він би Яну обожнював… Може, і мене… її тато полюбить?

– Взагалі я ввечері планував до вас зайти, – хочу трошки згладити гострі кути, бо бачу, що тесть вже не здивований, а щось дуже підозріло тихий. – З квітами та солодощами – усе як належить. Та все ж, якщо так вийшло…

– Ввечері, кажеш? – тестя, здається, відпустило. Навіть око сіпатися припинило. Злітаємо!

– Так. Але якщо ми вже познайомилися – можемо і зараз. Нащо тягти до вечора? – усміхаюся, ніби це мені допоможе…

– Ілля! – шепоче Яна благально. – Мовчи, прошу тебе!

Як би ж то я був слухняний, ох, як би…

Тесть тим часом підходить до мене ближче та опускає на моє плече зовсім не легку долоню. Відразу відчуваю – людина праці! Ні, він мені все-таки подобається! Мужик крутий.

– Вийдемо, – наказує він і киває в бік сходів.

– Тату…

Яна мало не пищить “Не пущу!” та чіпляється йому в руку ніжними пальчиками.

– Усе добре, маленька, ти чого?

Нариваючись від батька на стусани, цілую Яну, усміхаюся його почервонівншому писку та спокійно сходжу сходами вниз.

– Ілля!..

Яна поривається кинутися за мною вслід, але тато суворо озирається і ледве стримується:

– У квартиру. Негайно.

– Але, тату…

– Яно, все добре, – усміхаюся. – Ми поговоримо і повернемося.

Тесть пирхає та додає:

– Зараз подивимося, чого вартує твій денді.

Денді? Я??

Тримаюся з усіх сил, щоб не не здутися, як стара калоша, видавлюю з себе ще одну усмішку та й виходжу на вулицю вже без минулого ентузіазму.

На вулиці я усміхаюсь кумедним бабуськам та повертаюся до тестя, щоб розпочати свою дипломатичну місію. А він… без попередження заїжджає мені кулаком між очей.

До такого мене життя точно не готувало…

– Я зрозуміло пояснив? 

Літні пані охкають та не втручаються, цікавість до видовища викручується на максимум. Тільки попкорну не вистачає. А, чекайте, соняшникове насіння на місці – все супер.

– Чи повторити?!

Так, у баті з комунікацією великі проблеми… Будемо налагоджувати.

– Михайле Івановичу… ви мені дуже зрозуміло пояснили, що час повертатися до тренувань. Реакція почала підводити.

Перенісся болить так, ніби тесть в’їхав по мені каменюкою. От же Котигорошко пристарілий! Геракл український в моєї Яни тато, ясно? 

– Гарний у вас удар. Потренуємося ще.

– ЩЕ?! Тобі мало?! 

Я пробудив звіра. Насувається на мене та замухується вже іншим кулаком. Е, ні-і… Перший раз то було неочікувано… Я вже на досвіді! Так просто себе гамселити не дам! Хоч би сказав, що за це точно Яну відпустить, а так що? Зробив мене грушею для биття. Ні-ні, так не піде.

– Щоб я тебе біля Яни більше не бачив, затямив, дурню? – штовхає мене в плече та вимагає неможливого. – Якщо ж явися ще раз – розберу тебе по кісточкам і скажу, що так і було! Втямив, шпаго?!

– Починайте.

– Га?!

– Розбирати по кісточкам починайте. Від Яни я не відмовлюся. У мене серйозні наміри.

– Безстрашним себе уявив? Чи ти під дозою?!

Бабусі на лавках оживились та зашепотілись. От сенсація під’їхала! Звичайно, прибити мене – це можна, це на здоров'я. А якщо борони Боже – наркоман – це вже трагедія для всієї країни.