50.1. 

У ту ніч на вечірці, коли Фаїна застала наш мордобій з Назаром та побачила лежачого на підлозі Борю – я потяг пикатого Кулаченка на вулицю, де ми продовжили “розмову” в тому ж дусі. 

Як би не бозна-звідки взявся Толя та не підбігли Кеша з Костею – від виродка не залишилося б живого місця. Ця собака полізла зализувати рани і я сподівався, що він гарно мене зрозумів та більше ніколи не з’явиться на горизонті Яни. 

Звідки він вистрибнув? Де вони могли пересіктися?

Я дуже дохідливо пояснив лоботрясу, щоб він тримався від Яни якнайдалі. Що ж, поквитаємося ще з тобою, мерзото.

Згадую бридку пику Борюсі в той вечір. Яким же задоволеним він виповз у двір, де я вовтузив Назара. Сам Кротенко часу дарма не гаяв, а лив у вуха Фаїни побрехеньки про мене та співав самому собі дифірамби.

Я не вчора народився, тому в байки про велике кохання до Яни не повірив.

– А як же твоя Катя, йолопе? – допитував я його тоді.

– Катя? – пирхнув Боря, спльовуючи на бік кров. – Ми порвали. Чи ти забув, як подруга дитинства плакалася на твоєму плечі?

Ага, забудеш таке…

Ми відпочивали в клубі батька Дем’яна усією нашою компанією, коли Катя засталкерила Борю разом з іншою дівкою. Він навіть не турбувався якось зашифруватися, схватися, обрати інший клуб врешті-решт… Навіщо? Відкрито кадрив дівку прямісінько в освітленому софітами барі Дема.

– Ілля-я-я… – Катя, справді, плакала на моєму плечі та була в повному розпачі від чергової зради Борюсика. Це тривало б весь час нашого відпочинку якби не різка Маринка.

– Годі вити! – гримнула вона так, що танцючі поряд з нашою віпкою роззяви мало не почали зазирати до нас. – Нагадай мені, котра це вже зрада? 

Мов історичка на уроці, Маринка обвели поглядом своїх улюблених двієчників та мало не питала: “У якому році була ця битва? Ну ж бо, хто з вас, тугодуми, пам’ятає?”

– Здається, п’ятнадцята… – як завжди простодушно відповів Гриша на риторичне запитання своєї дівчини. 

Жора штурхнув його в плече, Дем’ян засміявся, а Гліб закотив очі. Нікому з нас ця ситуація була не була до вподоби. Витрачати час на базікання про походеньки Борі – точно не було в планах нашої компанії ні того вечора, ні будь-якого іншого.

– Коли ж ти затямиш нарешті, що ні його постійні зради не закінчаться, ні сам Боря – ніколи не зміниться? – поки Катя хникала, Маринка і не думала зупинятися: – Це можеш обірвати лише ти, Катю! Бо ж сам Боря – мерзотник, але не дурень! Таку вівцю він не покине ні за що! Ти ж зручніша за канапу, на якій ми сидимо. Хоч топчися на тобі, хоч залишай – тобі начхати. Лише б Боря був “твій”. 

– Марин… – я чесно спробував це зупини, але ж це Маринка.

– Зрозумієш, яка твоя вигода в цих стосунках – зможеш це обірвати. А поки – так і будеш, мов те сліпе кошеня, битися головою об стіни та скиглити, щоб матуся-Борюся був поряд.

– Я… я ж його кохаю… – замочивши сльозами мою футболку, прошепотіла Катя. – Яка вигода? Яка може бути вигода?..

– Дурепа! – зірвалася Маринка, як вибухівка. – Ти просто любиш страждати!

– Кохана… – навіть Гриша зрозумів, шо буде лихо, якщо його дівчина не вгамується.

Здавалося, от-от і вона почне громити все, що трапиться їй на очі. Безсилля через вчинки інших та неможливість впливати на них – ось, що безкінечно розпікає нашу Маринку. Що б там вона не знала про психологію, а вміння володіти собою та контролювати такі свої потяги – їй поки що недосяжно.

– Ти просто не можеш бути в стосунках з нормальних хлопцем!

– Воу-воу, Маринко! – навіть Дем’ян втрутився. – Не занадто?

– І саме тому ти обрала собі таку нікчему як Боря, від якого ніяк не можеш позбутися.

Катя й далі плакала, а ми з хлопцями хотіли кудись телепортуватися, щоб не бути свідками цього розносу. Ніякого задоволення воно з роду-віку не приносило.

– Хочеш собі такого життя – живи на сміх та радість Борюсі! Тільки от зарубай на своєму носі, що ніхто з присутніх не зобов’язаний тебе втішати та витягувати з твого болота. Ти або обираєш свого Борю і не ниєш тут годинами, а приймаєш його ось такого… полігамного! Або ж береш себе в руки та відносиш свою голову до спеціаліста! Однак паразитувати на своїй жалюгідності я тобі не дозволю. Як і використовувати Іллю у ролі своєї жилетки! Доросла дівчинка – відповідай за свій вибір сама і не скигли!

Катю слова Маринки розізлили не на жарт. 

Обізвала її та всіх нас безсердечними скотинами та іншими не надто пристойними епітетами, полаялася декілька секунд, які їй дала Маринка перед тим, як у хід пішли б долоні її важких рук – та й урвала чимдуж з нашої віпки.

Не встигли ми перевести подих – до нас завітав сам Борюня попід руку з причиною сліз Каті.

– Друзяки, а це Таміла. Прошу любити та поважати.

Ми з Дем’яном похмуро перезирнулися, не очікуючи, що Боря притягне в нашу компанію одну зі своїх дівиць. Раніше він собі цього не дозволяв. А тут що? Каті назло?

– Ти з барної стійки звалився чи зі сходів гепнувся?! 

Поки ми з хлопцями не поспішали діяти, Маринка як завжди взяла бика за рога.