49.  

Біля ставка панували веселощі, жарти та дружні балачки друзів Іллі. І норовлива Маринка, і її кремезний добродушний Гриша не виглядали, як пара, в якій хтось когось збирався посмажити на багатті. От вже ж цей Дем’ян! Раз в рік не тільки палиця стріляє, а ще й цей хлопець – жартує!

– Ой, нарешті! – на мить замовкаючи, відволікається від своєї розповіді та звертає увагу на нас Жора. 

– Привіт, – вітаємося з Іллею, а я ще й запитую: – Ми не чекали, що ви вже тут. Давайте я ще з кухні щось принесу. Що взяти?

Не встигає Ілля повернутися до мене та запевнити, що мені турбуватися не варто і взагалі я на відпочинку, як Маринка відкриває велику корзинку та показує:

– У нас все є. Ми приїхали в гості зі смачненьким, щоб зайвий раз Фаїну Іванівну не обтяжувати.

Коли ми нарешті всідаємося на велике простирадло, що друзі Іллі поцупили у Пилипка (сподіваюся, воно йому поки що не потрібне, бо ж буде халепа!), – Маринка уважно оглядає нас з Іллею та змушшує мене червоніти простим запитанням:

– Як справи, голуб’ята? Я бачу, що ви сяєте.

– Сам питаю, сам відповідаю, так, Маринко? – регоче Ілля. – Ну, от тільки ти і Жора так робить… – обіймаючи мою талію, Ілля підсувається ближче.

– А що “Жора”? – обурюється головний балакун компанії, однак Ілля його ігнорує.

– Ти нестерпний як завжди! – махнула на нього рукою Маринка і поглянула на мене. – Сподіваюся, що хоча б з тобою він не бурчить, інакше дістане в мене на горіхи!

– Не чіпай Яну, – вкладається підборіддям на моєму плечі Ілля. – Займайся своїм Гришею.

– Який вередун! – пирхунла Маринка, однак задоволено усміхнулася. – А все-таки, яка я рада, що ти в надійних та ніжних руках. Залишилося ще двоє, – посміхнулася вона та кивнула головою в бік Жори, який вже розважає Гришу розмовою, а потім на зануреного в телефон Дем’яна.

– А Гліб? – вириваєтсья в мене. Настільки я пам'ятаю, він теж самотній.

Маринка, встигаючи базікати та діставати з корзинки ласощі, хитро посміхнулася та з доріком поглянула на Іллю:

– Нехай Яна з нами не так давно, а ти! Соцмережі взагалі не дивишся? Ні, я розумію, на своїх колишніх дуреп витріщатися не треба, але ж друзі! Хоча б за нами слідкуй, безсовісний!

– Що, Ілля не знає? – вигукнув Жора, а Дем’ян і собі підхопив:

– Навіть я знаю.

– Та що ж там за таємниці? – сміється з переполоху друзів Ілля, однак ніхто йому зізнаватися не збирається.

– Буде сюрприз, – хитро промовляє Маринка та дає команду Жорі: – Набирай Гліба.

Оточивши Жору та його телефон, ми з цікавістю чекали, коли ж на дисплеї з’явиться Гліб. Чекати він себе не змусив – прийняв наш дзвінок та усміхнувся такою сяючою усмішкою, що я вже почала сумніватися, чи точно він в Єгипті на розкопках, чи, може, десь на курорті біля Середземного моря плескається у воді та не витрачає ні години на фізичну працю.

– Ого, як вас багато! – сміється світловолосий привітний хлопець. – Привіт усім!

Хлопці та Маринка наперебій почали вітатися з Глібом, а він сміявся, сидячи в тіні яскраво-зеленої рослинності, яка дивом виживала на балконі єгипетського готелю.

– З твоїм Днем, розумнику! Нехай буде веселим та безтурботним твоє життя!

– Смачної їжі завжди вдосталь та коханої дівчини поряд.

Жора з Гришею поперед одного поспішали ніби наперегонки набажати Глібу всього класного, що тільки існує з земних багатств. Глібу було весело, а от Маринка довго їх не терпіла.

– Годі з вас! – забрала у хлопців телефон та взяла слово собі: – Гліб, ти в нас найспокійніший хлопчик. Я дуже сподіваюся, що свою дівчинку ти будеш виховувати в тому ж дусі, інакше… після вашого повернення її вихованням займуся вже я.

– Усе чудово, Маринко, – примирливо з легким рум’янцем на щоках виступив Гліб у захист своєї загадкової дівчинки. – Ніяке втручання та допомога нам не потрібні.

– А у вас там люкс чи що? Круто заселили! – якимось дивом Ілля вихопив у Маринки телефон та забрав слово собі.

– Так, експедиція на рівні. Ти думав ми тут в палатках під пекучим Сонцем живемо?

– Я думав, археологам достатньо саркофагів, – глузує Дем’ян. – Нащо ті палатки?

Гліб сміється, слухаючи своїх друзів, а, коли жарти Іллі та Дем’яна завершуються – розтоплює наші серця щирістю:

– Як я радий вас всіх бачити! Особливо мене радуєте ви, – Гліб знайшов мої очі та тепло усміхнувся. – Ілля прожив стільки часу без вечірок ще й в офісі почав працювати… Яно, що ти за диво?

– Моє, тільки моє диво, – з властивою Іллі до мене жадібністю повеселив він нашу компанію. – Ти краще про своє диво розкажи. Чому я останнім дізнаюся, а?

– Хвилинку, – знітившися на мить, Гліб повернувся обличчям у бік і запитав: – Можна? – усмішка знову засяяла на його обличчі, коли він повернувся до нас: – Єва передає вам привіт!

Один рух телефоном у бік – і ми бачимо на кріслі, поряд з Глібом… Єву Клопову, яка поїхала разом з другом Іллі в експедицію, здається, в мить відчаю, а зараз сидить така… засмагла, в простому одязі та з волоссям без укладки, але ж яка вона щаслива… Жодного разу не бачили її навіть трішечки схожу на ось таку…