44. 2.

– Ви з якого приводу в таку рань?

Хоча поки я возилася з Іллею в його кімнаті – вже перевалило за дев’яту ранку… для небажаних гостей це досі рано.

– Я принесла фрукти, – руда дівчина робить крок до мене, але зупиняється, коли я не зрушую з місця. Ні, люба, так просто я тебе не пропущу. – Хотіла б побажати швидкого одужання своєму улюбленому шефу…

– Я передам. І фрукти, і побажання.

Протягую руку до пакету, однак гостя вмить пертворюється на мегеру та починає шипіти на мене гадюкою:

– Я особосто передам! З рук в руки!

– Фрукти – не цінні папери, не хвилюйтеся так, – стримуюся щосили, хоча від її агресії мені стає не по собі. 

Якась неврівноважена… Здається, от-от і чого доброго накинеться на мене з кулаками.

Я мимоволі згадую Клопову та ставок із жабами, куди вона мене штовхнула. Стільки разів після того випадку я ходила туди з дітьми і, здається, вже забула про той неприємний інцидент, але ні… Варто було ще одній неврівноваженій з’явитися на моєму шляху – і спогади спалахнули в моїй уяві яскравим заревом… А я сама, ніби загрузла в болотяній тині. Хочу, але не можу поворухнутися…

– Ти так і будеш стояти тут пеньком?! – гримає на мене руда. – Дай пройти!

Матіко моя… стільки ж їх навколо нього! І всі вони через одну (якщо й не кожна!) такі нахабні, грубі та злі! Відчуваю себе квіточкою під ногами бізонів…

– Я йому зараз зателефоную! – гавкає й гавкає дівчина, мов дика собака. – Що за неподобство?! Чому мене не пускає в дім якась курка?!

– Стули пельку.

Чую за спиною незвично владний та суворий голос Іллі. Зі мною він такий… такий ніжний, завжди веселий, грайливий та звабливий. На племінників, звісно, часто гримає, але ж не зі зла…

– Ох, Ілля!  – як би не пакет в руці – то й в долоні б плескала ця навіжена. – Нарешті ти прийшов, бо я тут вже…

– Для Вас, Ніно, Ілля Максимович, – відрізає на кореню Ілля це панібратство в Ніночці.

– Ах… Звісно, так, так… – лепеча вона солодким голоском, від якого мене починає нудити. Ще одна акторка на мою голову! – А я прийшла, щоб… О-о-о… 

Карі очиська Ніни робляться, як дві велетенські копійки, коли Ілля обіймає мене зі спини та розташовує своє підборіддя на моїй маківці. Стає так тепло та затишно, ніби мене загорнули у найніжніший та найнайдійніший кокон. Ніяка Ніночка та їй подібні сюди нізащо не дістануться.

– Причини візиту? – Ілля тим часом привертає увагу дівиці до себе.

– Я… хотіла Вас навідати… – ледь відліпивиш свій погляд від рук Іллі на моїй талії, зовсім слабким голосом промовляє Ніна. – Ви ж захворіли. Я хвилювалася… Фруктів принесла… Ось, – протягає свій пакет.

– А, фрукти, – не бачу обличчя Іллі, але готова заприсягтися, що він ледь стримується, щоб не шкіритися від вуха до вуха. – За фрукти дякую. Діти будуть раді.

– Діти? – витріщає очі небажана гостя і я не можу не радіти її шоку.

– Так, діти. У нас з дружиною четверо дітей, – як ні в чому не бувало видає мій актор кіно та театру. – Ти не знала хіба?

Кусаю губу, щоб тепер вже мені не засміятися. Повертаю обличчя до Іллі та торкаюся носом його шиї ховаючи від Ніночки свій глузливий погляд.

– Як прикро!.. – засмучено стогне бідолашна, а вже за мить додає: – Прикро, що я не подумала про солодощі для дітей!

– Не хвилюйся про такі дрібниці, – розслаблено та задовлено мурчить Ілля. – Любов і турбота Яни – солодша, ніж мед.

– Он як… – похнюпилася залицяльниця-невдаха.

– Це все? Переходимо до прощання. Нам з Яною ще немовля годувати.

Я вже не стримую свій сміх, а Ніна лупить беньки на нас, як на божевільних. Цілком можливо, що навіть вона здогадалася б, що ми її розіграли, однак Ілля ступив крок витісняюючи гостю на поріг та зачинив перед її обличчям двері.

– Бувай.

Зітхаю з невимовною полегкістю, а Ілля прихиляється спиною до дверей та уважно вивчає емоції на моєму обличчі.

– Я готовий вислухати все і понести покарання, – так серйозно говорить, що я знову мало не починаю реготати.

Ох, мою душу досі печуть ревнощі, досі мучать мене думки про скажених понянок, але… сьогоднішня ситуація ніби показала мені, що в моїй голові вже існує нова версія мене. Я більше не бажаю вірити цим дівицям, яким тільки дай волю поводити хороводи навколо Іллі! Я навряд чи колись буду, як вони, плющем витися навколо цього манливого хлопця, однак, я думаю, це зовсім не те, що йому треба.

Тепер я знаю, що навіть своїм очам вірити не можна. Якщо Ілля зі мною та обирає мене – цього мені достатньо, щоб цінувати увагу та кохання хлопця, який і сам не радий, що так багато дівочих сердець добровільно здалися в його полон. От що йому з ними робити?

Мене вони тепер точно не зіб’ють з пантелику. Адже, важливі не ті, кому подобається він, а те, що йому подобаюся я.

– Не буде нічого, Ілля… – усміхаюся йому підходячи впритул та обіймаючи його талію. – Ні покарань, ні нотацій… Тільки якщо тобі дуже хочеться.