44. 1.

Підходжу до дверей кімнати Іллі і тільки-но тихенько стукаю, як вже чую задовлений голос мого впевненого хлопця:

– Заходь, життя моє!

Очам дуже кортить закотитися до стелі, але я усміхаюся чуючи його щасливий і бадьорий голос. А коли заходжу та бачу енергійного та радісного Іллю на ліжку з ноутбуком – так тепло стає на душі. Не байдикує та ліниться, а вже за роботою. Ну, диво та й годі!

– Доброго ранку, Ілля, – усміхаюся та підходжу до ліжка. – Як ти?

Можна й не питати. Одного погляду на його задоволене обличчя достатньо, щоб зрозуміти: цей хлопець живіший за усіх живих! І точно щасливіший багатьох інших…

Сідаю з краєчку та дивлюся на смішинки в карих теплих очах. Матінко, він і хворим не втомлюється жартувати та загравати зі мною, а зараз й поготів: бачу, що все-таки мій балагур швидко встав на ноги. Ніякій застуді Іллю-невгамовного-Гуляєва не здолати.

Чим довше я дивлюся в нахабні грайливі карі очі – тим більше мені здається, що вони спроможні проковтнути мене повністю. 

– Давай перевіримо твою температуру, – підводжуся та тягнуся до термометра на столику біля ліжка, коли мені все важче відірватися від поглядів-магнітів Іллі…

– Не варто, Яно, – торкається моєї руки усміхаючися, як дитина, яка нарешті отримала довгоочікувані солодощі, а я завмираю стискаючи в руках прилад для вимірювання темпиратури, – почуваюся сьогодні, як Котигорошко! Твоя вчорашня турбота поставила мене миттю на ноги. Навіть обтирання не довелося робити…

Ох, ох, мій кумедний хлопче, бережися! Я знаю, куди ти ведеш мову, любчику! А він, либонь, думає, що я не тямлю, бо ж його рука з мого ліктя перебирається на талію, а звідти – на спину. 

– А коли ти поряд – мені ще краще…

Проводячи великою долонею по моїй спині, Ілля ніби натискає на видимі одному йому клавіші, які звучать всередині мене хвилюючою і чуттєвою музикою…

– І все ж… температуру треба перевірити, щоб бути певними, – дихаючи через раз, повертаюся до столику та беру термометр, після чого знову до мого бентежника. – Тримай.

На щастя, Ілля не вередує, а погоджується на цю перевірку. Підперши обличчя долонею, він дивиться на мене знизу вгору і я вже приготувалася почути щось в його стилі… Як от він мурчить:

– А ти мені сьогодні снилася.

Ну, от-от! Хто б сумнівався, що він довго протримає свого язика за забуми? Та Ілля понад усе на світі любить мене дражнити!

– Однак я не розповім тобі, що ми робили в моєму сні…

– Ілля!.. – закотивши очі, відводжу погляд в бік та витріщаюся на стіну, столик, пігулки на ньому, на книги біля ліжка – куди-завгодно, лише б не на Іллю!

– Цілувалися під водою, дівчинко моя! А ти про що подумала?

Ох, ох, так я тобі і повірила! Цілувалися, аякже!

– Ох, нестерпний! – переминаюся з ноги на ногу та щосили намагаюся приборкати свою тахікардію. Ховаю її за суворим тоном і словами: – Виміряєш температуру – спускайся в їдальню. Тітка Фаїна приготувала бульйон. Для тебе…

Кидаю останній погляд на цього котяру в сметані та виходжу з його кімнати ігноруючи, як він задоволений тим, що вкотре мене збентежив! Це, здається, його улюблена розвага!

***

Спускаюся сходами та й думаю, що останній місяць літа пролітає неймовірно швидко… Скоро мені вже повертатися додому. А що тоді? Чи зможемо ми з Іллею впоратися з відстанню? Ех, у нас же все тільки починається!..

Мені дуже хочеться вірити, що ми подолаємо усі перешкоди, бо ж з цим неможливим хлопцем я неможливо щаслива…

Усміхаюся, як і кожного разу, коли я думаю про Іллю, і вже стою на останній сходинці, коли в двері дзвонять. Повертаюся головою до них і крізь скляні двері бачу дуже характерну руду дівицю… Саме декольте сукні з принтом тигриці чого варте. 

Не маю ні жодного сумніву, що і ця панянка припхалася до водопою під назвою “Ілля”! Чи їм медом тут помазано?

– Доброго дня, я до Іллі, – ледь встигаю відчинити двері, як дівчина, щонайменше років на 5 старша за мене, сухо мені всміхається та стискає в руках пакет, з якого виглядають апельсини…