Глава 44.

Яна.

Мій ранок почався з незабутнього сніданку Каті.

Наша спортивна гостя не встигла повернутися з пробіжки, як вже почала засипати тітку Фаїну назвами страв, якими її Величність бажала поласувати цього ранку.

– Отже, давайте підсумуємо: запечені стейки форелі з рисом… – дивлячися не на мою тітоньку, а на стелю в одну Каті зрозумілу та видму точку, вона буквально почала загинати пальці перераховуючи бажані страви: – Водорості вакаме, запечений гарбуз та фреш з броколлі та селери.

Карина, яка все-таки повернулася після своєї гучної сцени звільнення, що не справила на Іллю необхідного покоївці ефекту, сиділа поруч зі мною за столом та з насмішкою спостерігала за Катею.

– Швидше б вона вже з’їхала! – тихо бовкнула мені чорнява дівчина, з апетитом жуючи бутерброд та запиваючи його великою чашкою кави. – Слизька, мов той равлик!

– То що? Довго це буде готуватися? – зітхає тим часом Катя з нудьгою поглядаючи на мою тітку. – У мене режим і через годину я вже маю снідати.

– Це від Вас залежить, Катерино, – на диво, спокійно та незворушно відповідає їй моя вибухова родичка.

Хай би хтось із нас (від робітників до самого Іллі) замовив якийсь делікатес, для якого у тітки ні навичок немає, ні необхідних продуктів – ми вже тричі пошкодували б, дістали б на горіхи та з місяць не показувалися б тітці Фаїні на очі…

З Катею ж моя тітонька була максимально стриманою. Тільки глузливий блиск в очах давав знати, що цю жінку нікому не зігнути: ні місцевим домочадцям, ні приїжджим модним дівкам.

– У нас тут ставок є… – мішаючи ложкою бульйон для Іллі, тітонька встигала тримати всю кухню в прицілі своїх орлиних гострих очей. – Якщо бажаєш – можеш нирнути з аквалангом та понишпорити в пошуку водоростей. Заодно і дізнаєшся, чи є вони в нас взагалі, чи ні. А щодо форелі… ну, запитай у Пилипа дозволу взяти його вудочку та й спробуй заловити декілька рибин.

– Ви знущаєтеся?! – обурюється Катя тоном ображеної клієнтки в ресторані, якій відмовилися виконувати її примху.

– Такі замовлення, дорогенька, робляться за день (а ліпше ще раніше!). Що, я, по-твоєму, начарую твої водорості та рибу, яких в моєму холодильнику немає? Я тобі на Аладдіна схожа чи на Гендельфа?

– Ви мені більше бабу Ягу нагадуєте, – ледь чутно прошипіло це зухвале дівчисько. 

Її щастя, що для тітки Фаїни возитися з нею – це образа власної гідності. А щодо мене – я не проти показити їй, де раки зимують, якщо посміє так поводитися з моєю родичкою!

– До найближчого магазину – їхати півтори години, – ледь стримуючи роздратування, розжовує цій недотепі тітонька. – Витримає твій режим таку затримку – прошу: їдь, купуй, привозь, будемо готувати… Не витримає – пропоную тобі сніданок простих смертних: вівсянку з ягодами та омлет. Амброзії олімпійських богів, на жаль, немає. Закінчилася.

Карина сміється не стримуючи свого злорадства, а я думаю, що час вже навідатися дл Іллі… Він не такий вже й сонько, як я думала… Прокидається рано. Якби не хвороба – теж галасав би на пробіжці та спортом би займався в спортзалі. А потім ми могли б поснідати разом і я провела б його на роботу…

Невільно червонію уявляючи, яким би задоволеним він виглядав, якби я обійняла його, поцілувала, побажала чудовго дня і сказала б, що буду дуже сумувати…

Я, звісно, бажаю йому якнайшвидше одужати, однак… вчора я спіймала себе на такій дивній думці, про яку я ніколи ні з ким не задумувалася: мені так подобається про нього дбати… Навіть коли він дуркує, бентежить мене та втягує в свої забавки. Турбота про нього робить мене щасливою. Мені ні крапельки не важко, а навпаки, легко та радісно…

Поки я літаю в хмарах, обличчя вередливої Каті з рум’яного після пробіжки перетворилося на червоне, мов мак.

Я вже було хотіла запитати у Карини, що я пропустила, однак у кухню забрів сонний  та похмурий Толя.

Ліниво оглянувши усіх присутніх, окрім Карини, яку він навмисне проігнорував, – як завжди одягнений в чорне водій Гуляєвих, потеліпався до холодильника.

– Це що за пограбування серед білого дня?! – гримнула на нахабу володарка кухні та харчів.

Мабуть, плащ-невидимка виявився Толі не за розміром, якщо він щиро сподівався пробратися до стратегічно важливого об’єкту на очах у тітки Фаїни і залишитися непоміченим.

– Я просто воду візьму, – тихо буркнув він, зупиняючися на мить і знову прямуючи до водопою. 

– А привітатися? – вчепилася в нього сувора жінка. – Бредеш, як примара! Де твоє виховання, Анатолію?!

– Доброго ранку всім, окрім Карини, – бовкнув водій і поперся до холодильника.

– Який ми ображений гусак! – пирхнула Карина на всю кухню, однак Толя на неї ніяк не відреагував.

– А ти зараз вільний, Толя?

Граючи волоссям, зав’язаним у високий хвіст, Катя граційно підпливає до хлопця, який вже жлуктить воду так, ніби він три дні не пив і от-от помре віж спраги.

– Що таке? – питає Толя витираючи тильною стороною долоні роту.

– Мені за покупками треба в магазин, Толічка… – муркоче, як кішечка ця хитрунка. – На сніданок хочу форель та водорості вакаме.