39. 2.

Я мало з ліжка не гепнулася почувши голос Каті. Така привітна, радісна… Акторка!

– Катя! 

Полінка щиро зраділа її появі та поспішила побігти до нової гості, обійняти її та отримати подарунок в яскравій рожевій обгортці.

– Бажаю тобі багато чудових подій та вражень в твоєму житті! Сяй та будь найкращою!

Поки я уважно слухаю та навіщось запам’ятовую побажання Каті, Ілля час дарма не витрачає: торкається долонею мого коліна та шепоче в моє вухо:

– Вона лише подруга дитинства, Яно… Між нами ніколи нічого не було і бути не може.

Заплющую очі і роблю глибокий вдих і видих. В цій сім’ї без контролю дихання ніяк не обійтися… Який сенс зараз влаштовувати істерику? Який в ній взагалі сенс? Мало було біля Іллі дівчат? І до мене, і під час мого життя в його домі? Тьма тьмуща дівиць, які від нього щось бажають дістати, а він обрав мене. Ось, що важливо. Ось, про що мені варто не забувати і не дозволяти цим Катям, Євам, Каринам позбавити мене спокою та засумніватися в почуттях, які в Іллі є – я не маю ні найменшого сумніву!

– Ілля! – зойкаю від неочікуваності, коли його голова лягає на мої коліна.

– Який гарний звідси вид, – усміхається він своєю усмішкою бешкетника.

Гуляєви-Гуляєви… Ви всі – ще ті розбишаки! Але як же я вас люблю. Усіх…

Тонучи в ніжності та переповнюючих мене почуттях, я зариваюся пальчиками в шевелюру Іллі та ніжно проводжу по його голові лінії та візерунки.

– Який же кайф, Яно… – з губ Іллі зривається солодкий стогін, від звуку якого всередині мені щось тріпоче змушуючи мене витянугнутися, як тетива стріли.

– Тут діти взагалі-то! Посоромилися б!

Зустрічаємося поглядами з Катею, в очах якої плескається море осуду, гніву та ревнощів. За інших умов мені, любонь, було б дуже соромно. Однак і ці діти, і цей Ілля – мої близькі та дорогі люди. Не Каті вчати мене поведінці.

– Чому соромвитися, Катя? – запутю у кароокої чужинки – не можу сприймати її інакше. – Ми не зробили нічого соромного. Ми просто… закохалися.

– Моя дівчинка, – захоплено промовляє Ілля та цілує мої пальці. – А якщо тебе, Катя, щось бентежить – вихід знайдеш сама. Ти ж так добре тут все знаєш.

Ця гадюка вирячила свої очиська з явним наміром і далі нападати, однак Поля не дала їй змогу і слова сказати:

– Ходімо вже торт їсти!

З Полінкою ні сьогодні, ні в який інший день ніхто сперечатися не бажає. Ця мила дитина причаровує своєю лагідністю та світлом. Ні в Каті, ні в мене чи Іллі і думки не винкає тягти зі святковим столом та тортом – і ми чимдуш спускаємося нашим великим гуртом на перший поверх, де заходимо у святково прикришену їдальню та щосили намагаємося не ковтати свої язики від вигляду страв та десертів.

Тут нас вже чекала і Ксюша, яка демонстративно ігнорувала Юру проводячи весь час з Полінкою. Навіть у Каті не було шансу вставити свої дорогоцінні п’ять копійок. Здається, наша сусідська каратистка її теж не любить.

Не зважаючи на Юру та ніяк не вступаючи з ним у контакт, Ксеня однією своєю присутністю виводила нашого бідолагу з рівноваги. То в нього столові прибори випадали з рук, то розбилася солянка, то кувшин з соком вивернувся на Пилипка, біля якого  так необачно всівся наш підліток.

– Тюбик ти незграбний, очі протри! – пирхав Пилипко жбурляючи по братові серветкою.

– Пилипе, Юра ж ненавмисне! – звертаюся до гарячої дитини.

– Обоє вийшли з їдальні та привели себе до ладу! – ні краплі не жаліє своїх племінників та гримає на них Ілля.

Хлопці майже одночасно средито зіскочили зі стільців та штовхаючи одне одного в боки вийшли з кімнати.

– Сподіваюся, у нас будуть доньки… – шепоче Ілля мені на вухо.

Що ж, я теж на це сподіваюся… Бо ставлення Іллі до хлопців виховає в них бажання надавати батькові стусанів щойно вони виростуть…

Катя весь час святкового обіду намагалася привернути до себе увагу красномовством та захоплюючими (її одну) історіями. Однак нікому ця дівчина цікавою не була. Ксеня поглинула увагу не тільки Полінки, а й Юрка, який не бачив нічого та нікого іншого… Пилип як завше на своїй хвилі думав про щось своє. А Даня та його дядечко тільки те й робили, що базікали зі мною.

Слухала Катю одна я. Не дивлячися на неї, нічим не показуючи свою цікавість, я втім ловила кожне її слово та думала: а чого нам чекати від цієї дівки далі?

____

Любі мої, дякую вам величезне за вашу увагу до книги) Радію вашим коментарям та зірочкам)

Підписуйтеся на мою сторінку, щоб нічого не пропустити)