39. 1.

Здається, кожний сантиметр рожевої дівчачої кімнати принцеси  завалений подарунками та святковим декором. Є тут і безліч рожевих, білих, фіолетових та червоних кульок. На один з таких я наступила безжалісно його розчавивши та верескнувши від гучного звуку та липучих блискіток, які вилетіли з неї та обліпили мої ноги.

– Я тут, все добре, – обіймає мене вільною рукою Ілля і відразу ж підвищує голос: – Пилипе!

– Що? Це замість феєрверків, – глузливо відповідає Пилипко, вдягнений вперше на моїй пам’яті в білу футболку та світлі джинсові шорти. – І взагалі за запізнення! Ми вас пів години вже чекаємо!

Відкидаючи ногами кульки, Ілля ставить на вільне від них місце Даню – і малюк, щасливо лепечучи ім’я сестрички, біжить до ліжка, на якому сидить наша принцеса, вдягнена в блакитну красиву сукню.

– Поля! Поля! З днем родженння! на-ро-здження!

Наша чарівна дівчинка сяє. Оточена щонайменше десятьма різними ляльками та яскравими кумедними іграшками Поля насолоджується кожною миттю свого дня.

Обійнявши та поцілувавши сестричку в щічки, Даня побіг до Пилипа, який сидить на невеликому дивані та глузливо слідкує за всім, що відбувається в кімнаті.

Пакунків та коробок з подарунками так багато, що мої очі розбігаються у різні сторони не знаючи, на що дивитися та чому дивуватися… 

– Я ще довго триматиму це в руках? – озвався Юра нагадуючи нам з Іллею, навіщо ми взагалі сюди зайшли.

Гаразд, мені, мені нагадуючи… Ілля ж, обійнивши мою талію, ні про Полю, ні про подарунок вже не думав. Довелося штурнути його ліктем в бік, щоб хоч трішки збити з обличчя задоволений вираз котяри.

– Подарунок, Ілля!

– Юрко, привітай сестру, швидко, – делегує Ілля почесну задачу старшому брату Полі.

Хай там як, а з Юрою на чолі ми нарешті пробираємося через всі перешкоди до ліжка нашої принцеси.

– Тримай, мала, – протягує Юра Полі подарунок і ледь-ледь червоніє. – З днем народження. Люблю тебе.

– Дякую, Юра! – маленькі рученята міцно обійняли шию брата, а губи поцілували в щоку. – І я тебе дуже-дуже люблю!

Юра червоніє ще сильніше і виплутується з обіймів сестри, після чого до племінниці підходить Ілля.

– Будь щасливою, янголя. І пам’ятай: машини, стіни і підлога – не для малювання.

Полінка дзвінко сміється і обіймає Іллю.

– Дякую, дядечку! Я пам’ятаю-пам’ятаю!

Варто було Іллі привітати нашу чарівну дівчинку – як весь приціл його уваги спрямувався на мене. Розташувавшися на ліжку Поліни, її дядечко магнетизував мене своїми карими очима.

– Яні!

Не встигаю й слово сказати, як Полінка сама підсувається до мене і торкається моїх рук.

– Поліно, бажаю тобі, щоб не тільки цей день, а й всі твої дні були радісними та світлими. Ми всі дуже любимо тебе і щасливі, що ти народилася. Нехай всі твої мрій збудуться, сонечко…

Цілую ніжну щічку і обіймаю дитину, яка міцно-міцно обіймає мене у відповідь.

– Одне вже збулася! – шепоче дівчинка мені у вухо.

Не поспішаю розпитувати і не помиляюся: Полінка продовжує сама:

– Мені тато зателефонував! Ми так довго розмовляли! Він розповідав мені стільки всього цікаво, а ще… ще замовив мені купу подарунків! Дивися…

Дівчинка повернулася в бік Іллі – і її щасливе обличчя миттю похнюпилося.

– Дяде, ти лежиш на моїй Яні!

– Що? – Ілля переводить погляд, сповнений смішинок, в мій бік. – Яно, скажи, що це непорозуміння. Наші стосунки поки що не дійшли до такого рівня.

– Ілля! – сміюся я, а от Полінка все більше похмурніє.

– Дяде, встань!

Племінниця штурляє Іллю в бік та дістає з-під нього неймовірно гарну ляльку в яскравому червоному вбранні.

– У неї є китайське ім’я, однак я назвала її Яною… З нею ще в наборі принц є. Цзиньлун! Гарно звучить, так?

– Та де там! – вдавано обурується Ілля. – Чому ж ти принца цього в Іллю не перейменувала?

– Дяде, ну, як ти не розумієш? Тато говорив, що це ім’я означає “золотий дракон”! А у них з Яною свій власний загін золотих драконів!

– Я обурений і ображений! – грає Ілля свою роль та схрещує руки на грудях.

– Це дуже цікаво, Поля, – торкаюся долонею шовкового чорного волосся нашої дівчинки. – Ти сама вирішуєш, як називати своїх ляльок.

– Яно, от не треба Цзиньлуня свого захищатися, бо я ображуся по-спражньому! – торкається Ілля ногою моєї ноги, а я ляскаю по ньому долонею. – Ай!

– Овва! Яка краса!..

Поки ми з Іллею дражнимо одне одного, Полінка розпаковує подарунок від нас та вражено розглядає різноманітні олівці, фарби, фломастери, які відтепер всеціло у владі талановитих пальчиків нашої художниці.

Ілля тим часом перебирається ближче до мене та переплітає наші пальці. Я не заперечую. Хоча в душі все ще тримаю образу на Катю та її появу… Вмовляю саму себе, що вона нічого не означає, все це дрібниці і взагалі дівчина не затримається тут надовго…