Яна.
– Яні!
Забравши з дитячої кімнати Даню, який був ладен і без мене вирушати в дорогу до сестрички Полінки, – я вийшла з малюком на руках у коридор.
Не пройшла й декілька кроків, як застигла та округлила свої очі від здивування. Здавалося б, час вже звикнути, що біля Іллі весь час натовп дівиць, а я не можу! Дратують вони мене і все тут! Чи їм медом біля нього помазано чи що таке?
Струнка висока шатенка з розкішною хвилястою шевелюрою та в красивому білому комбінезоні до середини стегна повисла на шиї Іллі, а він, здається, не мав нічого проти! Відсторонив цю дівку від себе тільки, коли побачив мене.
Ой, леле! Ну, ходять, як до водопою! Набридливі створіння!
– Ілля, а що з обличчям? – пирснув сміхом Юра вийшовши з кімнати та оглядаючи зовсім незавидну для його дядька ситуацію.
Дати б цьому популярному хлопцеві добярчої прочуханки! Та й дівиць цих в спокої не залишити – скільки можна набридати?! Однак я торкаюся носом чорнявої маківки Дані, глибоко вдихаю та повільно видихаю своє напруження та гнів. Все добре. Все під контролем. А головне: сьогодні день Полі. Ніяких розбірок та сварок.
Підходжу ближче до Іллі та не радуючи його усмішкою говорю:
– Ходімо нарешті привітаємо Полю.
– Яно, послухай… – Ілля чудесно розуміє мої емоції та вдавану стриманість. Мій спокій – дуже недбала конструкція. Один невірний рух та необережне слово Іллі – й миттю розсиплеться вдрузки.
– Слухати тебе я буду потім, Ілля. А зараз йдемо до Полі.
Я вже навіть зробила крок в бік дверей нашої дівчинки, однак шатенка засміялася та пирхнула.
– А ти ще хто така?
– Няня, – відрізаю я не бажаючи дарувати їй люб’язність. Здається, сьогодні це дістануть тільки діти.
– Це Яні! – чую за спиною Юру.
– Моя дівчина, – впевнено та не без гордості заявляє Ілля.
Його руки без зайвих вагань огортають мій стан притискаючи ближче до себе.
Гаразд… обіцяю, що Ілля матиме шанс на життя та спокуту. Все ж варто було йому промовчати в цій ситуації чи представити мене як завгодно, але не близькою собі людиною – наші стосунки закінчилися б тут і зараз.
– А я Катя.
Побачивши реакцію Іллі, шатенка миттю змінює до мене ставлення.
– Подруга дитинства. Наші сім’ї дуже близькі, – набиває вона собі ціну показуючи мені, яка важлива персона заявилася до нас в гості.
– І надовго ти до нас? – встромляє свого носа Юра.
– Дякуючи Нілі Єлисеївній, деякий час поживу з вами.
Супер новини! Одна справа бачити фанаток Іллі деінде, зовсім інша – жити з ними в одному будинку!
Терпіння мені, терпіння…
– Це ненадовго, – достатньо гучно, щоб і сама Катя почула, говорить Ілля. – Щойно ти знайдеш собі квартиру – відразу ж переїдеш.
– Вибач, Ілля, але мені дозволила твоя мама пожити у вас стільки, скільки мені буде потрібно.
– Як чудово! – бурчить Ілля і я відчуваю його важке напруження. – Передам їй сьогодні від тебе вітання.
– Обов’язково! – солодко промовляє вертихвістка, яка мені не подобається з кожною миттю все сильніше.
Не вірю, що Іллю можна змусити до чогось, що він робити не хоче. Однак і здогадуюся, як легко можна натиснути на нього однією лише згадкою про те, що цей будинок передусім належить його мамі. Хочеш – не хочеш мусиш коритися та примайти навіть ось таких гостей! Завдасть нам клопоту ця Катя! По її хитрим карим очам бачу, ох, і завдасть!
– Давно час з'їжджати, – бурчить Ілля сам до себе, але чують всі.
– Тільки не до нас! – пирхає Юра.
– Навіть, якщо я буду з Яною? – посміхається Ілля.
– Не дражни Юру, – шепочу Іллі на вухо та ігнорую уважні погляди Каті, яка не зводить з мене очей.
Ця дівчина буде серйозніше за Клопову та усіх інших дівчат, які волею-неволею опинялися біля Іллі. Сам факт такого довгого знайомства та дружби родин – вже чого вартий!
– Яні! - лепече Даня привертаючи мою увагу. – Демо до Полі?
– Йдемо, йдемо, зайчику…
Усміхаюся Дані, однак здивовано дивлюся на Іллю, коли відчуваю дотик його рук до моїх.
– Йди до мене, богатирю, – забирає Ілля нелегкого по вазі племінники на свої руки. – А ти, Юра, забери подарунок в моїй кімнаті, відразу ж біля дверей.
Юра, якого Ілля вирішив використати кур’єром, вовтузиться та щось бурчить за нашими спинами, однак все ж заходить в кімнату свого дядька.
Ми чекаємо його біля дверей в покої Полінки, куди ж за нами пішла Катя.
– Сьогодні у дівчинки день народження, – щось тягне мене за язика і я повідомляю Каті, вирячкуватий вираз очей якої починає діяти мені на нерви. Почуваюся мішенню, в яку мріють вистрілити з дробовика.
– Я знаю і без підказок, коли та в кого в цій сім’ї дні народження, – піднявши бездоганної форми брову, Катя дивиться на мене, як на рідкісний непотріб, який невідомо як опинився в цьому домі.
#42 в Молодіжна проза
#623 в Любовні романи
#295 в Сучасний любовний роман
багатий хлопець і бідна дівчина, перше коханя, наполегливий герой
Відредаговано: 21.11.2024