38.2.

Повертаюся до нашої з Яною улюбленої родички та сканую її сердитий вираз обличчя. І ні, мене це, звісно, ніяк не проймає. Я дивлюся на Фаїну, а сам думаю: цікаво, а які в Яни батьки? Мама така ж ніжна та добра, як і моя світла дівчинка? А тато?.. Який тато у такої хорошої, правильної дівчинки? Либонь, що неабияк суворий та вимогливий…

– Доброго ранку, тітонько, – моя сміливиця робить крок до тітки та марно намагається відліпити свій бік від мене.

Не можу не радіти, що при мені Яна називає цю сувору жінку “тіткою”, а не “Фаїною Іванівною”, як вона завше це робила в присутності “чужих”. 

– Закінчуйте ці свої… справи! – буркоче кароока бестія та невдоволено зиркає то на мене, то на Яну. 

Я, звісно, розумію, як складно цій владолюбній консервативній жінці бачити, що нас з Яною вона більше не контролює, однак… це не мої клопоти. Своїх тарганів нехай Фаїни приборкує сама. Я не скажу їй ні слова. Лише б нас з Яною не чіпала.

– Мені потрібна допомога зі святковим столом! – не говорить, а кричить кухарка. – Карина пішла! Як ти збираєшся це вирішувати, Ілля?! Сьогодні свято! Мені потрібна помічниця!

Не звертаючи увагу на те, що там кудахче Фаїна, торкаюся носом волосся Яни і мружся від задоволення. Як же смачно вона пахне… З’їв би всю прям тут і зараз.

– Ілля! – верещить Фаїна і я нехотя переводжу погляд на цю самотню жінку.

– Фаїно Іванівно, а давайте ми і Вас видамо заміж? – давно вже хотів це запропонувати. – Вам хто більше подобається: дядько Панас чи дядько Яків?

Чекав вереску, крику та навіть стусанів, а жінка лише вражено розтулила рота й так і застигла не зводячи з мене шокованого погляду.

– Ілля… – шепоче не менше, ніж її тітка, приголомшена Яна.

Ох, Фаїно-Фаїно, і чому б Вам, і справді, не влаштувати своє особисте життя? Стільки б вільного часу зайняли собою та коханою людиною. А то все нишпорить по будинку та заважає молодим та палко закоханим!

– Це… ти… – дар мови поступово повертається до нашої тітки, а разом з ним і сердитий галас: – Не чекала я від тебе такого, Ілля! Безсоромник!

Кинувши поглядом в мене не менше сотні стріл, ця фурія понеслася в бік кухні залишаючи мене з Яною наодинці.

– І навіщо ти так, Ілля? – журить мене моя маленька дівчинка. – Це ж її болюча тема, ох… А на кухні, справді, треба допомога. Замість Карини доведеться допомагати мені...

– Я все виправлю, – обіцяю Яні та цілую в скроню.

Міцніше притискаючи букет еустом до грудей, Яна все ж відходить від мене на крок та всміхається.

– Поставлю квіти у вазу та підемо вітати Полю. Сподіваюся, вона вже прокинулася…

– Звісно, прокинулася. Я впевнений, що вона вже декілька годин не спить та чекає, коли ж улюблена Яні зайде до неї та привітає з днем народження.

Яна спершу червоніє, а потім тихо зітхає та не приховує суму в очах.

– Що ж я, Ілля? Є точно одна людина, від якої наше сонечко чекає набагато більше цього вітання, ніж від мене…

Торкаюся руки Яни і легенько її стискаю. Не хочу, щоб вуха моєї дівчинки в’яли від того майбутнього, що чекає на мого брата, якщо він забуде привітати доньку.

– Ходімо, – Яна тягне мене до дверей кухні і ми знаходимо разом.

Один красномовний та суворий погляд Яни та її кивок в бік похмурої тітки Фаїни – а я вже всміхаюся від усвідомлення, що ми тільки-но почали зустрічатися, а вже досгягли рівня того ментального зв’язку люблячого подружжя, яке вже не один рік в шлюбі… Все прочитав та зрозумів як треба.

Залишивши Яну набирати у вазу воду, сам підходжу до нашої сердитої пані, яка в даний час зосереджена на нарізці сиру, що вона робить з професійною швидкістю та бездоганною акуратністю.

– Фаїно Іванівно, пробачте дурня, – підключаю увесь мій шарм лише б заслужити її прощення та – головне – заспокоїти Яну. – Кохання роз’їло мізки… Однак надалі я буду слідкувати за своїми словами. Чесне слово.

Плету вибачення, а сам щосили стримуюся, щоб не розреготатия від картини нашого щасливого майбутнього, якщо Фаїна Іванівна обере дядька Якова. Не дай Боже її серце тягнеться до похмурого Панаса – це крах нашому дому!

– Слухай сюди! – стишивши голос до сердитого шепоту, кухарка проштрикнула дошку ножем, як суворий та безжалісний м’ясник. – Образиш Яну – онуків будеш в змозі дочекатися тільки від племінників. Второпав?!

– Цілком і повністю.

Відповідаю абсолютно серйозно впевнений, що я сам себе покалічу, якщо ображу Яну.

Тітка Фаїна уважно слідкувала за моєю реакцією і, на щастя, залишилася нею задоволеною. Навіть зітхнула з полегкістю. Щоправда, лише на мить…

– І ти, і я знаємо, що вертихвістка Карина прителіпається вже завтра назад! Однак сьогодні мені треба помічниця, Ілля! Виріше це, знайди мені когось!

– Я зателефоную в клінінг та домовлюся про помічників.

– Гаразд, – зітхає Фаїна. – А тепер вільний! Не заважай мені.

Відвертаюся від тітоньки Фаїни та підходжу до стривоженої Яни.

Її пальчики самі знаходять мою руку, міцно її стискають і ми виходимо в коридор.