Глава 36.

Дивлюся я на зелену галявину й хочу не бачити, а бачу дику картину. Ксеня та Юра сплелися руками та ногами на траві таким чином, що ноги дівчини буквально душать шию хлопця. Червоне розжарене обличчя бідолахи на вигляд, як полум’я багаття, абсолютно пояснює приничи бідкання дядька Якова.

— Тобі треба просто поплескати по землі, Юра… — сидячи на травичці неподалік від сплетених у клубок брата та сусідської дівчинки, Полінка уважно за ними спостерігає і встигає повчати Юру та пояснювати йому правила гри. — І все відразу ж закінчиться…

— Ні-ко-ли! — шипить впертий Юрко. — Ніколи я їй не здамся! Нізащо у світі!

Жалісливий садівник бігає навколо дітей та сердешно благає їх:

— Зупиніться! Припиніть це, прошу вас, припиніть! Що ж ви робите, діти?.. Ксюша, ти ж пошкодиш його голівку, дитино!

Ліниво здмухуючи біляве волосся з лобу, Ксеня хмикнула:

— Невелика втрата, дядьку Якове… У Юри в голові однаково мізків немає.

Я нарешті опановую свій шок і пориваюся до дітей рятувати поки що цілу голову Юри. Нехай без мізків, а дорогу мені голову!

Проте Ілля зупиняє мій біг майже відразу ж.

— Яно, спокійно, — не знаходить він нічого оригінальнішого сказати мені в ситуації, коли бути спокійною — це останнє, що я хочу та можу!

Ще й руками своїм огортає мене і притискає до себе даючи мені необхідне, але легковажне зараз відчуття безпеки.

— Ну, невже ти не бачиш, Ілля?! Треба роз'єднати їх, треба Юру врятувати! Як можеш ти бути таким спокійним? Вона ж зараз зламає йому шию!

Матінко моя, я в житті своїй так ні за кого не хвилювалася, як зараз за дурного підлітка, який дозволив із собою так вчиняти. Юра-Юра, мені ще рано ставати сивою!..

— Подивимося зараз, чи даремно я Юру тренував, чи ні, — глузливо пирхає Ілля, а в мене кров холоне…

Ще й підборіддя своє нахабне, мов непід’ємну печатку, поставив на моє плече знерухоплюючи мене на довгу мить, за яку мої хвилювання за Юру уповільнилися, однак нікуди не зникли.

— Відпусти, Ілля! — смикаю плечем і намагаюся вирватися з рук упертюха. — Ми негайно повинні зупинити це неподобство!

Ілля ж лише сміється та дивиться на все це, як на смішну забавку! Ну, просто неможливий, нестерпний!

Тримайся, моє найстарше пташеня, от-от і я звільнюся з обіймів твого вредного дядька та врятую тебе!

— Робите ставки?

Розтуливши рота, я миттю його затулила побачивши перед собою задоволене та насмішкувате обличчя Пилипа. Щось материнське чи виховательське в мені миттєво спрацювало і я почала лічити своїх дітей. Так, Пилип перед нами, Юра в кільці ніг Ксені, Полінка біля на них на траві… Даня…

— Де Даня?! — зойкнула я, сердита на Карину, яка не змогла подбати про всіх дітей та залишила їх наодинці зі своїми шаленими витівками.

— Та он він, — посміхається Пилип киваючи підборіддям у бік найближчих кущів. — Спить собі під жасмином. То ви ставки робите чи ні?

Переконавшися, що Даня знайшовся і, справді, в дану мить спить під кущем жасмину, я нарешті уважно дивлюся на Пилипа та бачу в його руках блокнот та ручку.

— На Юру поки що ніхто не поставив, однак ви можете спробувати. Чим тільки випадок не жартує…

— Пилип! — приголомшливо промовляю я. — Ти ж обіцяв мені без витівок!

— Яні… — серйозно та по-діловому звертається до мене малий букмекер. — По-перше, я обіцяв, що Карині нічого не загрожує. А по-друге, це не моя витівка. Ксюша та Юра давно домовилися про бій. — Пилип хмикає і глузливо дивиться на Іллю. — До того ж… дядя все знав.

— Ілля! — хапаюся за його руки на моїй талії та намагаюся скинути їх із себе.

— Пилипе! — ще міцніше притискає мене до себе Ілля та водночас обурюється, що його так нахабно підставили.

— Як можеш ти потурати їм у цьому?! А якщо не дай Боже травма чи нещасний випадок?

— Гаразд, не буду вам заважати, ставки ще встигнете зробити… — промуркотів Пилипко та відійшов у бік.

Я ж шипіла сердитою кішкою Іллі:

— Ти прямо зараз зупинеш це побиття! Негайно!