Глава 35.

Через десять хвилин я, переодягнена в рожеву сукню та взута в білі босоніжки, уже сиділа на пасажирському місці в автівці, якою керував Толя. Його незадоволений вираз обличчя не зіпсував мого піднесеного настрою після вдалої розмови з Пилипом. Зачіпати похмурого хлопця я не збиралася, однак він не втримався сам.

— Весело тобі? — з претензією гаркнув він. — А Карина там зосталася сам-на-сам із твоїми дітьми!

Усміхаюся, ніскілечки не засмучена через гнівний тон Толі, бо ж я не в силах стримати того невимовного щастя від розуміння, як швидко ці колючки, розбишаки та непослухи стали моїми дітьми…

Вражаюче швидко. Однак… чи треба справжньому багато часу, щоб виявити себе та успішно пройти перевірку на сумісність? Отож бо, що й нам знадобилося зовсім не багато часу…

— Все з твоєю тендітною Кариною буде добре, — усміхаюся я дивлячися на занепокоєного Толю.

— Мені б твій оптимізм, українська Мері Поппінс! — пирхає водій, а я сміюся.

— О ні, я нічого проти неї не маю… Однак я це я, не називай мене чужими іменами… – Толя закочує очі, а я говорю далі: – Знаєш, якщо ти хочеш, щоб діти припинили бути монстрами — припини бачити в них монстрів.

— Що? — роззявив Толя рота не зрозумівши мене з першого разу.

— Розмовляти з ними треба, цікавити ними, пізнавати їх — ось «що»! Четверо — і всі такі різні… У кожного свої особливості, колючки та ключики до сердець.

Толя шумно зітхає та, ну, уже зовсім розпачливо хитає головою:

— В Іллі завше була з ними коротка розмова: влаштують якусь витівку — у ту ж мить відправляв додому. І не мною, ні, я не кляча, якою можна попихати! Викликав водія Стаса — він приїздив і забирав цей розбійницький табір. Стас Іллю сварив, а діти, звісно, ображалися, але, Яно! ти не уявляєш, з якою полегкістю ми всі зітхали!..

Ох, я чудово розумію. Це ж так просто: виставли дітей за двері й до побачення! Проблеми ніби й немає…

Бідні діти… Ні батькам не потрібні, ні дядькові з бабусею… І не дивно, що вони так активно привертають увагу своїми витівками.

— А тепер прийшла ти зі своєю дипломатією! — бухтів і далі Толя. — Спутала нам усе! Задоволена?!

— Толя, у тебе зі мною якісь проблеми? — запитую прямо, бо нерви цього панікера зводять мене з розуму. Навіть діти так не жаліються, як цей дорослий парубок.

— Я просто хочу спокою — ось і вся моя проблема.

Спокою він хоче, ви тільки подумайте!

– Вибач, звісно, але ти не той дім та не ту родину обрав для роботи. Я тільки місяць у Гуляєвих, але… ти хоча б один спокійний день тут пам’ятаєш? І справа не тільки в дітях, Толя… У самій цій сім’ї просто немає ладу… А діти — це лише дзеркало й підтвердження цього. Подивися на дітей — і ти зрозумієш, яка сім’я перед тобою. Вони збрешуть словами, але не своєю поведінкою.

І робітники не кращі… Ви думаєте, я не знаю, чого Толя психи свої мені показує? Слухайте…

Цього тижня водій та покоївка влаштували таку сцену, що я думала: тітка Фаїни четвертує їх прямо на місці.

Толя приніс розкішний букет червоних троян, а Карина, висміявши і квіти, і самого дарувальника, викинула подарунок в смітник. Таким сердитим Толю я ще ніколи не бачила…

Він верещав на весь будинок:

— Я не гідний навіть того, щоб від мене квіти прийняли?! Ти мене бачиш тільки жалюгідною носовою хустинкою, якою можна соплі та сльози витирати?!

Карину його емоції не пройняли. Покрутивши пальцем біля скроні, вона було хотіла змитися якомога швидше, однак на біду з кухні вийшла тітка Фаїна й лаяла їх обох на чому світ стоїть…

Відтоді наш водій і ходить як у воду опущений… Я співчуваю йому, але терпіти ці нерви та нападки — вибачте, не збираюся.

— Приїхали, — похмуро бовкнув Толя, щойно ми дісталися до міграційної служби.

Я вийшла з автівки оглядаючи похмуру частину міста із серйозними спорудами, на кожній із яких були назви державних установ. Крихітні острівці дерев хоча б трішки розбавляли цей пафос.

Я бездоганно добре вивчила всі коридори та поверхи потрібної мені установи, бо ж за цей місяць я була в ній вже разів десять! І ще стільки б сюди приїхала, якби… тітка Фаїна не попросила про допомогу Іллю.

Сьогодні зранку вона просто поставила мене перед фактом:

— У Ніли Єлисеївни в міграційній службі працюють знайомі. Ілля просто зробив декілька дзвінків — і вуаля! Усе готово.

Справжнє «вуаля» — це те, що тітка, яка переконувала мене в тому, що мені треба триматися від Іллі подалі, зараз стала його головним адвокатом та шанувальницею. Ох, жінки! Ще зовсім недавно тітка співала хвалебні оди Борі, тепер же — Іллі… Про Борю ж мені було заборонено навіть думати. Не те, щоб я хотіла цього, однак мені дивно… Відчуваю, що від мене приховують щось неприємне.

____

Любі мої, дякую вам за підписку на мене та сердечки книзі! ❤️❤️❤️