34. 2.

— Пилип! Яні!

Наш солодкий пиріжечок засумував спостерігати емоційну сцену та обійняв мене та свого старшого брата маленькими пухкими рученятами.

— Гра-ти-ся! Хочу Гра-ти-ся! — старанно промовляв Даня вивчені слова.

— Тобі лише б гратися, — зітхнув Пилип та відсторонився від мене.

Я вже було подумала, що він знову залізе у свій панцир та замкнеться в собі, проте Пилип і далі мене дивував.

— Якби дядько не закохався в тебе, Яні… я б хотів, щоб із тобою одружився наш тато. Хоча Юрко й базікає, що тато старий для тебе, але… у книгах і старші за тата чоловіки одружуються на багато молодших за тебе дівчатах.

Я почервоніла та втратила дар мови. Важко відразу сказати, що мене більше приголомшило: що для всіх навколо так очевидна закоханість Іллі; що Пилип всерйоз хотів би, щоб я була його… мачухою; чи нарешті те, що цей маленький геній читає не лише складні книги для винахідників та розумецькі енциклопедії. Либонь, що мою уяву одночасно збили з ніг усі ці факти разом…

— Коли ви з Іллею одружитеся — ти нам ким будеш? Невісткою? Тіткою?

Матінко, я не готова до такої розмови! Та ще й із Пилипом, з яким викрутитися неможливо! Ця дитина дотисне мене і випитає що-завгодно!

— Пилипе, я не думаю, що зараз час про це говорити…

— Гаразд-гаразд, — глузливо мене вивчаючи, милостиво погодився мій хитрун-вихованець. — Однак, коли це нарешті станеться — я буду дуже радий.

Не знала, що в цій ситуації мені може бути ще більш незручно, однак, коли Пилип почав мене вихваляти — я подумала, що моє обличчя нагріється до температури лави вулкану.

— Хай Ілля хоч весь світ оббіжить, а такої доброї, ніжної та мудрої, як ти, ніде не знайде.

— Так, так! — галасував поряд Даня не розуміючи ні слова, однак погоджуючися зі своїм старшим авторитетним братом.

— Знаєш, дядько змінився… — не замовкав ні на мить Пилип. — За той час, як ти тут, Ілля майже не кричить на нас. Та і взагалі він, здається, уже й не так проти, що ми тут…

— Дядя Іля холосий!

Вірю, вірю, у це я щиро вірю… Ілля який-завгодно, але точно не поганий. Я вже зрозуміла, що його схильну до неробства та байдикування натуру дуже розбестили батькові гроші. І натовп його фанаток також лише наслідки цього безтурботного життя. Хоча я у жодному разі не думаю, що ці мухи злітаються на його гроші, все-таки, мені здається, що якби було їх в Іллі менше — то й дівиць не знайшлося б аж стільки…

За умови, що хвилююча мене тема Іллі не піднімалася б і далі — я з радістю посиділа б ще з хлопчиками, однак мене відволік звук сповіщення про повідомлення.

Зітхаю читаючи текст Толі, яке моя уява живо відтворює нудним бурчанням.

Толя:

«Ну, де ти, Яно?!»

«Вже двадцять хвилин чекаю!»

Я:

«Скоро буду. Почекай ще трішки, будь ласка))»

Піднімаю обличчя і бачу ясні зелені очі Пилипа.

Я б із радістю знову міцно обійняла його. Я б тільки те й робила, що обіймала цього колючку!.. Однак для Пилипа це й так була місячна норма тактильності. А любити — означає поважати особливості близьких. Тому я лише тепло йому всміхаюся і говорю:

— Встигнеш відмити двері до мого повернення?

Чекаю, що він скаже щось на кшталт: «А на що нам Карина потрібна?»

Однак складний хлопчик дивиться на облиті фарбою двері та стенає плечима.

— Легко й просто. Це не перша атака на двері. У мене є і отрута і протиотрута, — самовдовлено всміхається чиєсь майбутнє нестерпне хлопчисько.

Ще декілька років і на Пилипа почнуть скаржитися не лише жертви його витівок.

Чи побачу я ці дні?

У будь-якому випадку я триматиму свої кулачки за щасливу долю цього вовченя.