33.1.

— Як ти можеш бути таким спокійним, Ілля?

Не встигаємо ми увійти в будинок, як Яна дивовижним чином вислизає з моїх рук та, вперто задерши свого носика, вдивляється в мої очі своїми смарагдами.

— А як ти думаєш: моя паніка — це саме те, що нам зараз допоможе?

— Однак і залишати все ось так — не можна! — зітхає Яна та опускає оченята вниз. — Знаєш, я хвилююся, щоб тітка не наробила дурниць!

— Я зараз повернуся до них і прослідкую, щоб усе було… швидко.

Намагаюся заспокоїти Яну і вже роблю крок до дверей, коли мій русявий неспокійний вихор хапає мене за руку.

— Ілля! Ти теж… не роби дурниць, гаразд?

— Сьогодні той день, Яно, коли я хочу святкувати початок наших стосунків, а не робити дурниці.

Закотивши очі, Яна дивиться на мене з докором, але вона, либонь, уже втомилася сьогодні зі мною сперечатися та щось доводити, тому на мою репліку не відповідає.

Я ж — не я, якщо змовчу.

— Мені дуже подобається, коли ти сама мене торкаєшся… — опускаю погляд на її пальці на моїй руці, які й далі ніжно та вперто тримають мою руку. — Однак мені зараз треба відійти. А потім я знову повернуся до тебе, кохана…

— Ілля, ну, припини вже! — червоніючи, сердиться Яна і відразу ж відпускає мою руку, яка безвільно падає, а я залишаюся позбавлений радості від дотиків коханої дівчинки.

А раптова поява Юрка остаточно позбавила мене від хвилювань, що Яна не послухається та піде за мною на вулицю дивитися на розбірки з Борею.

— А де подарунок? — питає малий хоч і заввишки, як дорослий дядько, племінник. Та ще як питає! З претензією! Мовляв, і чого ви пхалися в те місто, якщо нічого не купили?

— У машині залишився, — відповідаю. — А ти чим займаєшся?

Корчити із себе Макаренка мені погано вдається. Ось-ось і вибухну та нагримаю. Лише присутність Яни стримує мене показати Юркові, де раки зимують. Бо там зимувати доведеться і йому, якщо ще раз він так підставить нас перед Фаїною.

— Я? Е-е-е… Та… Нічого такого… На гітарі нові теми розбирав… Пісню склав…

Пісню він склав…

— Юра, ти ж обіцяв, що наглянеш за дітьми… — у той час як я стримую кришечку свого чайника — Яна лагідно звертається до цього ледацюги.

— Яні, тобі я не обіцяв! А Ілля… Ти взагалі чула його стиль «прохань»?

І що йому не подобається?! Ще й говорить так, ніби я — якийсь вішак чи тумбочка в цій кімнаті: не те що не почую, ще й запотиличника не випишу!

— Я йому не підлеглий чи хлопчик для биття, щоб буллити мене, байтити чи командувати мною!

Бачили жука? Хитромудрий Юрась! Куди тому Одісею до цього маніпулятора! Знає, гаденя, що при Яні я буду тільки гавкати, а кусати не стану.

— Юра, неважливо, кому ти обіцяв чи не обіцяв… Вони ж твої братики й сестричка. А якщо…

— Та що з ними станеться, Яно?!

Пирхаю ти виходжу із цього божевільного холу. Юрась мене не здивував: завжди на мене жаліється, а от те, що Яна й далі читає йому нотації — тішить мою душу. Хоч так йому мізки поправляй, доле моя!

На порозі дому — мій рот дереться в посмішку, а потім я регочу так, ніби в мені прокинулася дитина, яку вперше привели в цирк.

Фаїна Іванівна, наслідуючи бабці Нані з «Мадагаскару», б’є Борюнчика своєю маленькою сумочкою.

— Мерзотник! Негідник! Шельма безмозка! Як посмів ти сюди з'явитися?!

— Фаїно Іванівно! Припиніть мене бити!.. Та поясніть уже нарешті, що таке сталося!..

— А ти не розумієш?! Не розумієш, паскуднику?! Зараз я тебе так провчу, що не тільки ти втямиш, а й всі твої нащадки! Якщо, звісно, знайдеться така дурепа, що забажає від тебе дітей!

— Фаїно Іва-а-а… — жалібно пищить Боря, але жінка й не думає припиняти лупцювати його по пиці та спині — куди тільки дістане її маленька, та я не сумніваюся, зовсім не легенька сумочка.

Підходжу до нудьгуючого Толі та плескаю його по плечу.

— Дарма ти за носилками не сходив…

Толя ніяк на мене не реагує — і я підходжу до бика Фаїни та недолугого тореадора Борі.

— Фаїно Іванівно, годі йому. Далі я вже сам.

Користуючися тим, що я перетягнув увагу розгніваної кухарки на себе, хапаю Кротенка за кучері, які так полюбляють дівчата, й тягну його на вихід із двору.

— Ілля! — репетує за спиною Фаїна. — Краще я викличу поліцію за проникнення на територію! Не брудни об нього руки, синку!

Ох, мед, мед, який же мед!
Вважайте з однією — та якою! — родичкою своєї нареченої я вже на короткій нозі!

– Не турбуйтеся, Фаїно Іванівно, усе буде добре.

Тільки не для Борі.

Даруючи тітоньці свою сліпучу усмішку, повертаюся до колишнього недодруга та, перетнувши доріжку, виштовхую з двору.

Боря щось сопе та відбігає в бік своєї автівки, зупиняється, поправляє довгі патли з обличчя та дивиться на мене загнаним у кут звіром.