Глава 30.

Юра та Ілля теж були тільки за поснідати на свіжому повітрі.

Ми принесли їжу в корзинках та застлали землю покривалом, зручно на ньому вмостилися самі та розклали наш сніданок: оладки, вершки й абрикосове варення до них; м’ясні канапки, які в холодильнику відшукав Юра; какао в термосі, пляшку соку, а також яблука, черешні та апельсини.

Апетит після ранкових пригод був неймовірним. А свіже повітря, спів пташок та пахощі квітів — лише сприяли його підсиленню.

Як спостережливий Ілля і говорив, під час сніданку я була цілком у волі дітей, приділяючи їм всю свою увагу. Даня сидів на моїх колінах, а Полінка та Пилипко перетягували «ковдру» моєї уваги на себе розповідаючи захоплюючі історії.

На їх небезпечно харизматичного дядечка я намагалася не дивитися. Проте мої очі жили своїм життям і те й робили, що наштовхувалися на карі омути Ілли, який всівся напроти й стільки снідав, скільки витріщався на мене…

— Ми з Яною їдемо в справах у центр, — заявив він малечі щойно ми зібралися відносити залишки їжі на кухню. — З вами залишається Юра.

Бачу пустотливі вогники в очах Пилипа — і зітхаю: ну, у цієї дитини точно вже щось на думці… Однак дороги назад немає. Я вже рішуче налаштувалася на вибір подарунку для Полі.

***

Хай там як стукало моє серденько, чекаючи на поїздку з Іллею, — усе почалося чудово.

Демонструючи мені бездогані манери, Ілля відчиняв мені всі двері та навіть не змушував мене червоніти (більше моєї норми) в машині. Сама завдяки цьому я змогла поринути в свої думки та подумати, який подарунок обрати Полі. Творча, креативна й тонка натура, вона точно зрадіє чомусь захоплюючому…

Саме тому тільки ми з Іллею опинилися у велетенському торговому центрі — я побігла в бік «дитячого світу» та знайшла відділ товарів для творчості, де загубитися далеким від цих занять людям було простіше нікуди… З кожного стелажа та полиці на мене дивилися різноманітні інструменти для малювання, фарбування, ліпки, вишивки та багато чого іншого.

— Ілля! — цокаючи язиком, точнісінько як робив це він вранці, я тягну його за руку, намагаючись відірвати від конструкторів та машинок. — Полі це точно не цікаво! Такі речі вона й  у Пилипа може знайти!

— Може, я собі обираю? — підморгує він мені, а я сміюся.

— Встигнеш потім! Ходімо я покажу, що обрала! — від нетерпіння я аж підстрибую на місці: так хочеться показати Іллі, який неймовірний набір для творчості я знайшла для Полі! — Дивися, яка краса! — показую Іллі коробку завширшки півтора метра, на якій зображуються всі компоненти набору: яскраві олівці, фломастери, фарби, альбоми для малювання і — що найбільше мене зацікавило — оригінальні ідеї та поради для настінного живопису, розпису посуду та аерографії*.

*аерографія — техніка нанесення малюнку на поверхню за допомогою аерографа (повітряного пера). Найбільш відомою є аерографія на поверхні автомобілів, але сфера застосування цієї техніки дуже широка.

Однак Ілля від мого вибору відмахнувся:

— Ні, ні, ні, Яно! Ми ні за що таке не купимо!

— Але чому? — я засмучуюся миттєво. Як це не купимо?..

— Я думав, ми оберемо ведмежа чи «Барбі»! Може, новий ляльковий будиночок?

Дивлюся на Іллю з впертістю, якій позаздрив би й Пилип.

— Це чудово, Ілля, але Поліна любить малювати. “Барбі” та ведмеді — у будь-який інший день подаруєш. Ляльковий будиночок їй не так давно подарував тато! — піднімаю коробку настільки високо, що вона аж затуляє моє обличчя. — А ось такий розкішний набір, вредний ти дядечко, просто ідеальний для дня народження!

— Яно, ні, — сильною долонею Ілля натискає на коробку та змушує мене опустити набір вниз, щоб наші очі знову могли бачити одне одного. — Ніякий фарб, фломастерів та олівців. Моя машина та стіни в домі — не об’єкти для малювання.

Ох, який непохитний та суворий дядько Поліні дістався!

Стоїмо одне напроти одного, мовчки дивимося в очі, випробовуючи, хто більш впертий: він чи я.

Карі очі, які ще мить тому виражали цілковиту незгоду з моїм вибоом подарунку Полі, зараза дивилися на мене грайливо: Ілля — не Ілля, якщо не скористається нагодою погратися зі мною в кішки-мишки.

Не витримую та глибоко зітхаю. Заради Полінки я готова навіть повмовляти Іллю. От до чого я дійшла!..

— Ілля… — мій голос ще ніхто не називав грубим, але зараз він, здається, перевершує всю доступну мені ніжність. — Будь ласка, давай купимо Полі саме цей набір...

Я навіть не помічаю, що самовільно розпоряджаюся його грішми, говорячи «купимо», однак у цю мить це видається мені таким природнім, що ні краплі мене не бентежить.

Ілля дивиться так пронизливо та зачаровано, що я врешті-решт не витримую і відводжу свій погляд, спускаючись ним до красиво окреслених губ. Це не залишається непоміченним для Іллі — і я бачу, як смикається його кадик і майже відразу чую втомлене хрипке зітхання.

— Гаразд…

— Ілля! — ледь не застрибую йому на руки від щастя, ніби цей набір для творчості дістанеться не Поліні, а мені. — Я так рада! Дякую! Полінка буде просто на сьомому небі від щастя!