29.2.

— Я думаю про тебе, Яно, — у голові паморочиться від хрипкого тону, від теплого тіла та гарячого подиху. Я ковтаю слину та шумно зітхаю. — В офисі, дорогою додому, вдома… Навіть на тренуваннях — у моїй голові тільки ти, Яно… Що мені із цим робити, скажи?

— Відійди… — навмисне ігноруючи все, що Ілля мені наговорив, я штовхаю його в груди, роблячи марну спробу посунути цю гору м’язів. — Ілля! У тебя буде безліч часу діставати мене в торговому центрі. Хоча б зараз залиш мене в спокої!

Ілля лагідно всміхається, задовлений таким розкладом, про який він, либонь, і не думав, доки я сама не розповіла…

— Твоя правда, Яно, часу в нас буде достатньо. А поспішати нам нікуди: сьогодні субота.

— Якщо в тебе є діти — вихідних немає, Ілля.

Зітхаю я та не встигаю збагнути, що я бовкнула, як очі Іллі блимнули якимось новим блиском — і він видав мені таку їжу для роздумів, що, боюсь, мій мозок дістане розлад травлення:

— У тебе буде стільки вихідних — скільки ти забажаєш, Яно, коли в нас будуть свої діти.

Мені потрібно лише декілька секунд, щоб здійснити перезапуск мозку. Замість того, щоб впасти в шокову кому, я цікавлюся доречним питанням:

— А хто ж їх буде глядіти? Ти?

Зіниці Іллі розширюються та чорніють, а я нервово ковтаю слину, чуючи його оксамитовий голос:

— Головне, що ти не маєш нічого проти такої перспективи, Яно. А хто буде глядіти — я вирішу, не сумнівайся.

Вирішить він, ну-ну! Ще б вирішив щось із терморегуляцією мого тіла, бо я не можу зупинити цунамі, яке накриває його з кінчиків пальців до самої маківки… Здається, от-от і я сповзу стіною вниз на підлогу…

— Побачимося на сніданку, — шепоче Ілля в моє вухо та нарешті ступає крок назад, дивуючи мене тією кількістю повітря, яке весь час нашої тісної взаємодії перебувало навколо нас.

***

Серденько моє тарабанило весь шлях із холу на вулицю. Навіть на свіжому повтрі я не могла заспокоїти своє збентеження. Отруїв мене Ілля! Впустив у кров тяжку отруту, а протиотрути не дав!

— Яні! Яні! Бі-біп!

Літаючи в хмарах, я не відразу помітила Даню, який за прикладом Пилипка ледве не збив мене з ніг.

— Ти вийшла подивитися, як ми катаємося? — усміхаючися від вуха до вуха, запитала Полінка. Свіже повітря та розваги явно пішли їй на користь.

Пилип й собі приїхав на скейті ближче до мене.

— Ні, сонечко, не подивитися, а запросити вас на сніданок, — роблю паузу, щоб подивитися на здивування дітей. — На кухні.

Однак радості це в дітей не викликає… Схоже порушувати правила цікаво лише тоді, коли тітка Фаїна вдома. А без неї немає ніякого азарту в сніданку за барною стійкою…

— А давайте на вулиці! — пропонує Полінка, дивлячись на Пилипа. Брат коротко їй киває — і вона ще радісніше говорить: — Біля ставку!

— Хочете пікнік? — міркую над дитячими побажаннями, які сьогодні озвучує Полінка замість незвично мовчазного Пилипа.

— Пік… нік! Нік! — лепече Даня, смакуючи нове слово.

— Я тільки за, — усміхаюся ще ширше й додаю: — Однак нам однаково треба піти на кухню та забрати їжу.

— Гаразд, — озиваєтсья Пилип і, на відміну від Полінки та Дані, які чимкудш поїхали на машинці на самокаті до будинку, залишився біля мене та зітхнув. — Ти не сердишся, Яно? — куйовдячи долонею каштанову шевелюру, хлопчик дивився на зелену траву під ногами, мощену доріжку, кущі жасмину та вічнозелені насадження. — Я не хотів тебе налякати. Чесно…

— Подивися на мене, — лагідно говорю йому, ледь чутно зітхаючи.

Зелені неймовірно яскраві оченята зустрічаються з моїми — і я вже зараз співчуваю всім дівчаткам, які років через три почнуть втрачати розум від цього хлопчика.

— Якби Ілля не притиснув мене до перил — то я б не зрушила з місця, Пилипе, і хто-зна, в яке ДТП ми б з тобою потрапили…

— Вибач, — знову зітхнув він, гойдаючи ногою свій скейт. — Більше не повториться, — по-дорослому серйозно обіцяє він, проте ця обіцянка не дає ніякої гарантії, що витівок більше не буде…

— Я дуже сподіваюся, що не повториться, — повертаючись у бік будинку, запрошую і Пилипа слідувати за мною: — Ходімо вже за їжею та почнемо нарешті снідати.

Пилип всміхається — і, притиснувши скейт ліктем до тіла, йде разом зі мною в будинок.