Глава 28.

— А в яких ви з Іллею стосунках?..

Суботнім ранком я почула від Ксенії запитання, яке, може, і було очевидним від цієї небайдужої до Іллі дівчинки, а все-таки воно змусило мене розхвилюватися…

Зосереджуюся на оладках для дітей, бо у відсутність тітки Фаїни, яка мандрує з Толіком магазинами, радувати малечу смачненьким доводиться мені. А проте мене це ні краплі не обтяжує. Хай Ілля часто з мене кепкує, але я люблю балувати наших розбишак своєю увагою, турботою та любов’ю. Якій дитині це буде не до вподоби?

— Яна? Ау-у-у! — не задовольняється моєю тишею Ксеня та напосідає і далі: — То в яких?

Складаючи порцію готових оладок на вже переповнену тарілку, я зітхаю та розливаю на пательню нову партію. І чому тиша не сприймається Ксенією, як «теж відповідь» чи хоча б небажання говорити?..

— Ми з Іллею… — я закашлююся та ледь чутно бормочу те, у що сама не вірю, — ні в яких стосунках не перебуваємо…

— А мені так не здається, — чую за спиною печальний голос дівчинки-підлітка. — Ілля точно в тебе вкрашився… Здається, це вже помітили всі, крім тебе.

Червонію та радію, що стою до Ксені спиною. Можна й далі перевертати оладки та не бігати поглядом по стелі чи підлозі. Втупилася собі в пательню та і все на цьому. Розумій мене Ксеня, як хочеш…

— Ти ж, справді, не помічаєш нічого під своїм носом, так, Яно?

Насмішка в купі з гіркотою в голосі дівчинки спонукає мене швидше перекинути оладки на тарілку та поглянути на Ксенію.

— Чому ж нічого?.. — говорю я, нарешті зустрічаючись із сірим сумним поглядом. — Я помітила, що в Іллю вкрашилася ти.

Розтуливши губи з явним наміром протестувати, Ксенія тут же їх затуляє та, відводячи погляд, зітхає.

Ох, це я, мабуть, даремно їй сказала, однак якщо ми вже вийшли на таку відверту слизьку доріжку, то треба йти нею сміливіше.

— Закохуватися — прекрасно, Ксюш…

— Ага! А безнадійно закохуватися — це казково! — пирхає вона, схрещуючи руки на грудях та навіть не думаючи дивитися на мене. — Ти уявлення не маєш, як мені… кохати його, коли… коли я знаю, що ми ніколи не зможемо бути разом!

Моя маленька…

Можливо, коли вам за 20, за 30 і далі — різниця 4 роки — це дрібниця, однак між 14-ма та 18-ма роками така прірва, що я на мить відчула себе бабцею.

Хоча у свої 14 я теж проживала закоханості в недосяжних хлопців — зараз мені здається, що це залишилося так далеко... Тому з висоти мого сьогоднішнього досвіду закоханість молодшої за мене лише на 4 роки Ксені видається мені такою дитячою, невинною та милою. А для дівчинки — це, звичайно ж, катастрофа. Емоції так потужно, гостро та безжально крають дівоче серце…

— А тепер… — з витримкою бійця Ксенія тримається, щоб не заплакати, — коли я бачу, як він у тебе закохався…

Я відвертаюся, полегшуючи їй цю складну відвертість та заливаю пательню новими оладками.

— Тепер мені стало очевидно: Ілля мене ніколи не покохає… Ха! — гіркий смішок виривається з Ксюші і як це часто буває: саме від нього, цього емоційного сплеску, стає ще сумніше. — Невже це не боляче?

— Звісно, Ксюш, звісно, це дуже боляче…

Вимикаю плиту, скептично дивлячись на гірку оладок, яких вистачить не тільки дітям, а й кожному робітнику дому. Повертаюся до Ксені та говорю:

— Мені дуже жаль, що ти проживаєш таке розчарування…

— Жаль? — пирхнула дівчинка. — Та невже? Впевнена, що ти вважаєш мене наївною дурепою! Адже в мене із самого початку не було шансу!.. Посмійся в моє обличчя, познущайся, Яно!

Терпіти це далі я не можу.

____

Любі мої, як гадаєте, що зробить Яна?)