26.1.

— Я вирішила на дозвіллі займатися фехтуванням, — ігноруючи перетворення на дракона Юри та мій неспокій, Ксенія дивилася лише на Іллю. — Ти мені допоможеш?

Поки найстарший вихованець щось бурчить собі під носа, випускаючи цівку диму з ніздрів, Ілля обережно відмовляється:

— Пробач, сонечко, але в мене тепер не так багато часу на дозвілля.

Хоча Ілля свою руку з плеча Ксені прибрав, дівчинка цього ж робити не поспішала, і далі тримаючи свою маленьку долоню на міцному плечі її обожнюваного фехтувальника.

— Однак ти… — дівчинка, якій соромитися взагалі не було властиво, ледь-ледь знітилася та ніжним голоском прошепотіла: — Ти ж можеш виділити для мене час?

Стоїмо з Юрою, як два боввани, витріщаємося на сусідку, він спопеляє її гнівним поглядом, а я просто дивуюся завзятості… Один лише Даня мирно спить на руках старшого брата та немає йому ніякого діла до цієї сцени.

— Дати пораду й допомогти я завжди можу, — вміло окреслюючи свої особисті межі, починає Ілля, — однак не розраховуй, що я буду тебе вчити, Ксюш. По-перше, я не тренер. По-друге, пробач… але мені не хочеться цим займатися.

Розгублений вигляд світло-карих очей білявої дівчинки кричить нам про те, що заявилася вона до нас у таку рань заради однієї примарної надії, що Ілля погодиться… не тренувати її, ні. Проводити з нею більше часу…

— Я можу порадити тобі секцію та тренера, якщо ти бажаєш, — спробував Ілля приклеїти пластир на місце свого удару.

— Звісно, я все розумію… — протягла дівчинка та всміхнулася, приховуючи за цим вимушеним скороченням м’язів обличчя розгубленість і розчарування.

— А зараз, пробач, але мені треба помити посуд та збиратися на роботу, — ледь піднявши брудні тарілки вверх, Ілля вже перейшов до етапу випровадження Ксенії з будинку.

Усе було б добре, однак вредний дядько не утримується – повертається до напруженого Юри та добиває бідолашного:

— Розваж дівчинку.

Дивлюся на Юру й бачу, що вибух не зупинити… 

Три, два, один…

— Та ти вже розважив так розважив! — вибухає Юра і, сердито зиркнувши на Іллю та Ксеню, міцніше обіймає Даню та несеться з ним до сходів.

— Обережно!.. — охаю я, дивлячись, яким навіженим вихором підліток здіймається вгору.

Понісся, як вітром здуло…

Оттакої… поки Ксенія не зводить з Іллі свої оченята та й думати про Юру не думає, наш хлопчик, здається, не такий уже й байдужий до неї, як можна було подумати…

— Дітлахи біля ставку, — киває Ілля в бік дверей, однак Ксеня ніяк не реагує на ці слова.

Натомість разом зі мною та Іллею йде на кухню.

Щодо мене, я взагалі не розумію, нащо теліпаюся з ним прямісінько під носа тітці Фаїні, однак все-такий йду…

Не встигає Ілля однією вільною від тарілок рукою відчинити нам із Ксенією двері — як ми чуємо крик кухарки, яка не змогла провести цей ранок без пошуку жертви для свого гніву.

— Годі сопіти та рюмсати! — аж у вухах закладає від сердитого вереску. — Якщо в тебе так багато вільного часу — швидко в гостьовий будинок! Після робіт Афанасія Степановича там, либонь, пилу більше, ніж на вулиці!

— Я… Я… — чуємо голос Карини, яка намагається вставити хоч слово, але куди там за тіткою встигнути!

— Припини, чуєш мене?! Негайно припини цей потоп на моїй кухні!

Інстинктивно дивлюся через плече на Іллю, однак він нічим не виражає ні здивування, ні незручності від тону тітки Фаїни та плачу Карини.

— Воу, що за флейм*? — шепотом питає Іллю Ксенія.

флейм* (сленг) — як правило, суперечка в інтернеті під час дискусії якої-небудь теми.

— Казав же тобі: йди до ставку, — незворушно відповідає Ілля та проходить уперед, підштовхуючи мене та Ксенію зробити крок у кухню.

— А це ще що за делегація?! — тітка миттю ошпарює нас трьох сердитим поглядом і зупиняється на Ксенії.

— Доброго ранку, Фаїно Іванівно, — всміхається Ксюша, хоча я і бачу, що її щоки ледь почервоніли. — Давно не бачилися…

— Ще б стільки не бачилися, — відрізає, мов сокирою, тітка — і дівчинка замовкає, не бажаючи продовжувати обмін непотрібними ​​люб’язностями.

Невільно кошуся в бік заплаканої Карини, обличчя якої затулене долонями, і зустрічаюся поглядом із сумним Толіком. Його рука гладить плече покоївки, а сам хлопець виражає в цю мить стільки хвилювання та відданості, що мені стає жаль його нерозділених почуттів…

Карина сердиться, скидає його долоню зі свого плеча і, прибравши з обличчя руки, дивиться на мене злим поглядом.

Витримую його, хоча мені робиться не по собі під такою бурею емоцій.

— Куди ти?! — зривається Толік із місця, коли покоївка проноситься стрілою до дверей і вилітає з кухні.

Вірний лицар без коня скаче за нею услід.

— У цих все стабільно безнадійно? — посміхається Ксенія, киваючи головою в бік двох вилетівших із кімнати робітників дому.