Виправи мене

25.1.

— А мені щось залишили?

Чую незвично бадьорий для ранку голос Юри — і повертаюся в його бік.

Підліток не просто бадьоро звучить, він ще й одягнений у спортивні штани та майку, що взагалі нонсенс для Юри: цей хлопчик і спорт це як… як я і дівки Іллі! Ну, абсолютно паралельні прямі, яким не доля перетнутися.

— В тебе закінчився чистий одяг і в шафі не було нічого іншого? — глузливо шкірячись, не менше здивований, ніж я, Ілля, не втримався від шgильки в бік племінника.

— Нехай буде раунд. Потіш своє его, дядечку, у тон Іллі глузує підліток та, підійшовши до столу, тягне з-під носу Іллі грону білого винограду. — Я зараз в душ. А потім покажеш мені декілька прийомів.

— Що? — регоче Ілля, а я й собі всміхаюся: ми стали свідками якоїсь дивовижі — не менше.

— Мені треба знати, як вибратися з больових захватів, — закочуючи очі, пояснює Юра з таким виглядом, ніби Іллі 5 років або він просто якийсь нетямущий.

— З больових захватів? — Ілля сміється так, що закладає у вухах. — Ще не став популярним музикантом, а вже дівиці душать?

Переглядаємося з Юрою та синхронно закочуємо очі. Кому що, а Іллі дівиці! Нестерпний плейбой!

— То як? Допоможеш? — жуючи виноград, Юра й мені пропонує ягоди, але я відмовляюся, надаючи перевагу своїм сирникам.

— Я в офіс їду, Юра, — всміхаючись, Ілля дивиться на племінника так, ніби він би з радістю відмовився від офіса, але потім переводить погляд на мене й додає: — Я не тільки гультяй! У мене кебета теж варить і я доведу всім, що вмію нею користуватися.

— Доводь стільки-завгодно, — пирхає Юра. — Мені допоможи!

— Якщо вийде – то ввечері, — відрізає Ілля серйозним тоном, однак не втримується і посміхається: — Або ж завтра прокидайся о шостій та гайда зі мною на тренування.

— О шостій?! — випучує Юра свої красиві карі очі. — Це анріал, Ілля! Давай краще ввечері вже…

— Побачимо… — не обіцяє Ілля, а переводить погляд на мене. — Можливо, у мене будуть плани з моєю дівчинкою…

Серджуся на себе, що я червонію від таких однозначних слів та погляду Іллі, однак нічого із собою зробити не можу і відводжу очі в бік.

У грудях розливається тепло від ніжного тону Іллі та цих слів… Не може ж він говорити про… мене… нас…

— З дівчинкою? — сміється Юра. — З якою із?

Іллі чомусь цей правдивий коментар, який коле моє серце голками, не до вподоби і він хоче вигнати племінника з їдальні куди подалі.

— Вали вже у свій душ, недо-рокер! Будеш прийоми сам вчити.

— Ей! Ілля, ти чого? — з набитим булкою ротом, обурюється Юра.

Ілля мовчить, а я піднімаю погляд на нього. Сердитий та водночас засмучений. Дивиться на мене котячими очима, а я наказую собі не вестися і розглядаю склянку з яскравим помаранчевого кольору соком.

— Так, усе, я пожартував! — піднімає свої лапки вгору Юра і всідається на стілець біля мене, не забувши водночас з цим клацнути по носику Даню і ледь відвернутися від його ложки з кашею. — Не дмися, Ілля… — повертається до мене і з такою щирістю говорить, що я кусаю губу, щоб не всміхатися: — Я не бачив із ним дівчат цілий тиждень, Яно…

Ніяк не реагую на цю репліку на захист честі дядечка Юри. Бо ж я бачила чергову (чи ні) дівчину вчора в кав’рні… А сьогодні Карина з тими квітами… Ох, якою сильною має бути дівчина Іллі, щоб витримати навалу цих скажених дівиць! Штовхають людей у ставки, переслідують у кав’ярнях, навіть вдома завелися! І я… я теж одна з них? Причепилася до нього, серджуся… Хоча не маю на це ніякого права…

— То ти почав на роботу ходити? — зрозумівши, що ні реакції, ні уваги від мене на слова про Іллю Юра не отримає, найстарша дитина вирішує подіставати дядька.

— Так, — байдуже відповідає Ілля, а я, навіть не дивлячись у його бік, відчуваю на собі погляд карих вогників.

— З якого б це дива? — реготнув Юра. — Побився об заклад? Чи просто пранк, а насправді сидиш у клубі Дема та чіллиш?

— Вважай це частиною мого перевиховання.

Мало не давлюся сирником від самовпевненого тону Іллі. Юра на мить затихає. Один лиш Даня з апетитом їсть та агукає.

Не стримуюся та дивлюся на Іллю, самовдоволений писок якого скоро трісне від незбагненного мені щастя. Що він собі думає?! Та я радше повірю, що Пилип перестане вигадувати витівки, Полінка — розмальовувати автівки та стіни, Даня — засинати де-заманеться та гратися в піжмурки сам із собою та інколи з нами, а Юра – відмовиться від року і вивчить усі народні пісні.

— Перевиховання?! — регоче Юра так голосно, що я сьогодні точно оглухну від сміху хлопців-Гуляєвих. — Яно, ти на Іллю більше зі сходів не падала? Схоже, він знову вдарився головою. Дуже сильно!

Чекала, що Ілля видасть щось у своєму стилі чи просто засміється, а він… усміхнувся. І, не зводячи з мене очей, сказав:

— Та мені й одного разу вистачило. Перепрошивка мозку почалася. І гадаю, це вже не зупинити.

Сміх Юри закінчився в ту ж мить, як Ілля розтулив рота та сказав ці неймовірні для нього слова.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше