21.5.

Єлизар Герасимович зник із моїх очей, як марево. Шкода, що велетенська купа папок не розчинилася в повітрі, наче її ніколи й не було.

Може, він зараз повернеться та скаже, що пожартував?

Щонайменше хвилину я вирячаюся на ненависний стос у надії спопелити його сердитим поглядом, однак нічого не відбувається. Ця незаслужена кара, як була — так і залишається на моєму робочому столі.

— Гаразд, — пирхаю я, важко дихаючи та падаючи на стілець.

Хапаю першу верхню папку й мало не лаюся на все приміщення від роздратування: цей старий василіск навіть у хронологічному порядку не склав усі ці теки. Ледь стримуюся, щоб не розірвати на у шмаття.

Проте я вражаю себе самого надлюдською витримкою і роблю глибокий вдих та видих. Тобі це до снаги, Ілля. Здужаєш.

Дивлячись на пусте місце на столі, де — я впевнений — скоро буде стояти моя з Яною спільна фотографія, я беруся за роботу.

***

Ввечері я вже пройнявся незнаною до нині повагою до кожної працюючої людини у світі.

— Ну, як Ваші справи, Ілля? — підкрався до мене тихою ходою фінансовий директор.

— Чудово, — ігноруючи його насмішкувату посмішку, впевнено відповідаю. — Я закінчив детальний аналіз всіх показників за останні три місяці.

— Лише три місяці? — як гусак, витягує шию Єлизар Герасимович. — У Ваші роки, Ілля, я такі звіти за декілька годин готував.

— Яким Ви були слухняним юнаком! — вимикаю комп’ютер і піднімаюся у весь зріст. Тепер голова добродія Єлизара опиняється на рівні мого носа. — А в мої роки я хочу жити не лише роботою.

І тим більше не як мій брат Стас: на роботі.

— Ви могли б попрацювати ще дві години понад норми, — піднімаючи голову, щоб зустрітися з моїми очима, впевнено гне свою лінію впертий фінансист, — і встигли хоча б пів року проаналізувати.

— Міг би, — погоджуюся, шукаючи в кишені ключі від авто, — але мій робочий день завершився. Гарного вечора, Єлизаре Герасимовичу.

Залишаю незадоволеного діда та несуся в підземний паркінг. Скоро буду вдома й побачу Яну. Ох, таке відчуття ніби я не бачив її цілу вічність. Як же я скучив!

Проїжджаючи повз квіткові павільйони, піддаюся абсолютно неочікуваному для себе імпульсу: купую квіти.

Ніжні рожеві троянди так нагадують мені щічки Яни, що я не слухаю, які ще квіти нахвалює флорист. Хочу саме ці.

Світячи задоволеним писком на все місто, я несу букет до автівки й обережно кладу його на місце пасажира поруч із собою.

Дорогою думаю, як би уникнути орлиці Фаїни та безпечно доставити Яні букет…

Може, Карину чи Толю попросити? Ні, не годиться. Карина собі залишить, а Толя точно Карині подарує.

Може, дітьми передати? Ех, та ці бешкетники ще зіпсують його або заховають деінде.

Ні, найкращим варіантом буде ризикнути та самому подарувати. Навіть якщо не прийме — я хоча б зайвий раз помилуюся її милими рум’яними щічками.

Паркуюся біля двору, виходжу з машини та кидаюся в ледаря Кешу ключами.

— Ай, Ілля! — верещить він, коли ціль прилетіла йому прямісінько в лоба.

— Хоча б вдай, що ти тут не просто так, Аркадіє! — регочу я. Настрій мені сьогодні не зіпсують навіть нероби Костя та Кеша. — Авто в гараж зажени.

Кеша бурмоче щось нерозбірливе, але не обурюється.

Я ж, як парубок на весіллі, мало не підстрибую доріжкою до будинку. Заходжу в незвично тихий хол і ледь похмурнію, та псувати собі настрій не дозволяю.

Повертаю на ліво в коридор на кухню і планую підкрастися непомітно та послухати, чи є там Фаїна Іванівна. Я вже звик до її тяжкого характеру. Однак терпіти не можу, коли вона гримає на Яну.

Однак цього разу ні Яни, ні її тітки на кухні немає.

— Привіт, як перший робочий день? — всміхаючись, Карина поправляє за вухо чорне пасмо.

Поряд із нею за столом сидить Толя та на всю кухню сьорбає чай.

— А де Яна? — питаю єдине, що мені зараз цікаве, та озираюся навколо, ніби вона може десь тут ховатися. — З дітьми?

— Ні, не з дітьми, — хитро посміхаючись, Карина й собі відпиває ковток із чашки.

— А де?

Я стискаю зуби, щоб не ричати, але терплю та чекаю, доки покоївка розповість, що до чого.

В очі кидається бліде витягнуте обличчя похмурого Толі, проте я дивлюся прямісінько на Карину.

— Вона поїхала в кінотеатр… з Борею.