21.3.

Ніна не менше трьох разів «випадково» опинялася біля мого робочого місця. Високе листате дерево ніби навмисне затуляло від мене значну частину просторого приміщення. Однак кожна поява Ніночки доводила мене мало не до сказу.

Крадучись з-за дерева, немов дика лісова кішка, вона зачіпала стегном стос папок на краю столу, після чого піднімала їх хвилин п’ять, плетучи всілякі дурниці, на які я, занурений в аналіз цифр, намагався не реагувати, однак бубніння невимовно мене дратувало і я гримав на неї:

— А можна швидше?!

— Пробачте… — муркотіла під носа і вмить підводилася на ноги, знову скинувши всі папки на підлогу і вшиваючись куда подалі.

Зітхаючи, я сам їх піднімав і складав хронологічно, бо ж після падіння вони перемішувалися і я не міг второпати, що за чим.

Не спливала й одна година, як Ніна принесла каву.

— Дякую, але я не п’ю каву, — не дивлячись, я безпомилково відгадав аромат дуже якісного та смачного напою. Однак дати Ніні зараз «зелене світло», щоб бачити її потім біля себе кожну хвилину з кавою ,— це останнє, чого я бажаю.

— Чай я теж не п’ю, — відповідав через десять хвилин, коли жінка прийшла з новим напоєм.

Щоб дарма не бігти і третій раз — Ніна додумалася запитати:

— Що ж Ви п’єте, Ілля?..

От щодо Ніни — то я навіть був би не проти, щоб вона називала мене повним ім’ям.

Не відриваючись, від монітора комп’ютера, говорю перші дурниці, які приходять у мою заклопотану голову:

— Я, Ніно, просто обожнюю пити риб’ячий жир, кров кажана та сік жука.

— Разом?

— Ага, це такий коктейль. Рекомендую.

Більше питань у Ніни не виникло і вона поспішила ретируватися. Я, звичайно ж, сподівався, що більше не побачу її поруч. Однак сталося не так, як гадалося…

Хвилин через двадцять на мій стіл опускається чашка з такою жижею, що мене ледь не вивертає від її вигляду та запаху.

Повільно піднімаю погляд на усміхнену Ніну та помічаю в її руках другу чашку.

— А у Вас?..

— Те ж саме, — кусає вона губу, навіки запечатуючи в моїй свідомості асоціативний ряд риб’ячого жиру та соку жука, який виникає в моїй уяві при одному погляді на спокусливу посмішку Ніночки… — Я теж таке можу пити. Це навіть… — на моїх очах жінка підносить до губ цю сумнівну сколотину і відпиває ковток. — Смачно, — видавлює із себе бідолашна, зеленіючи та вкриваючись плямами.

— Пригощайтесь, Ніно, — вказівним пальцем підсуваю до любительки жука свою чашку. — В мене апетиту немає. А напій – першокласний. Шкода, якщо зіпсується…

Забираючи й мою порцію, Ніна криво всміхається та йде. Я не здивований, що вона пішла не в бік свого робочого місця, а до найближчої вбиральні.

____

Як думаєте, вистачить цього Ніні, щоб залишити Іллю в спокої?)

__

Любі мої, наступного разу побачимося вже в Новому році! Бережіть себе та своїх близьких!❤️ 

Мирних вам та щасливих свят❤️❤️❤️