Глава 21.

— Знаєш, тату, в Іллі є друг.

Голос Пилипа повернув мене в реальність зі спогадів, у які я невільно провалився, згадавши свого «друга».

— Борька! — пирхнув Юра.

— Не впевнений, що знаю, але нехай, — відповів Стас, який за своєю роботою дивом ще дітей пам’ятає не те, що там моїх друзів!
– Так от, — голосом голови партії, продовжував Пилип, — він до нашої Яни підбиває клинці.

— Та ми йому спуску не даємо, не хвилюйся! — запевняє батька бойове кошеня Поліна.

Сумніваюся, що Стасу є до цього діло, але ми з дітьми добре зійшлися в намірі не підпускати Борюнчика до нашої Яни.

Двічі цей безмозкий бевзь правдами та неправдами проривався в дім та крутився біля Яни.

Перший раз, поки Яни відійшла до дітей — я просто викинув його за ворота, виписавши копняка.

— А де Боря? — дивувалася Яна.

— Тут був Боря? — граючи на «Оскар», я дивувався максимально правдиво.

Не міг не радіти, що Яну зникнення цього недолугого принца не засмутило. Швидше здивувало. Як це так? Ось Боря був, де ж він подівся? Пішов собі по-англійськи чи що?

Однак у моєї клопіткої бджілки було багато справ, щоб турбуватися про зникнення дурня.

У другу спробу прориву в будинок мені допомогли діти. Вони заманили Боряшу в коридор, облили його клеєм і обліпили зверху різнокольоровими блискітками. Як діти і сподівалися, новоявлений клоун не зрадів такій зміні іміджу та побіг у ванну кімнату привести себе до ладу, однак… тут же кулею вилетів назад, верещячи щось нерозбірливе.

Діти та і я разом із ними щиро дивувалися, чому це Боря не забажав прийняти душ разом зі своїми найближчими родичами: парочкою ужів, ящірок та жабенят, яких запустив у душову кабіну Пилипко.

Яна картину ганебної втечі не побачила: її саме відволікав Юрась, жаліючись на одну із численних проявів несправедливості світу.

***

Охоронцям я наказав нізащо не пускати Бориса на територію дому.

— А якщо він буде прориватися? — пищав Кеша.

— Нам би якусь зброю чи що… — протягував замислено Костя.

— Ви в своєму розумі? — пирхав я, уявляючи собі, як Боря, роздмухуючи кучері з обличчя, розкидає Костю та Кешу навсібіч та, вискочивши на паркан, лізе в будинок. — Ми про одного й того ж Борька говоримо?

Хлопці мукали щось незрозуміле собі під носа, а я сердився, що без мами не можу вигнати їх у шию, натомість найнявши більш путнішу охорону. Теж мені бійці! Та краще вже, справді, крокодилів завести!
Однак і вони б мені не допомогли, бо декілька днів тому я підслухав розмову, під час якої з великим жалем для себе дізнався, що в нашому домі в Борьки є союзник.

___

Любі мої, як ви гадаєте, хто може бути союзником Борі?)