11.2.

Коли Толя та його пришелепкуватий предмет обожнювання залишили мене в спокої та покинули мою спальню — я мало не втратив рівновагу від думок про Яну. Заполонила мою уяву ця няня…

Краще б перевести свій фокус на вечірку. Так! Сьогодні вечірка і я маю подбати, щоб все пройшло на найвищому рівні! Найперше я написав декільком приятелям, щоб передали іншим та запросили на мою вечірку якомога більше народу. Потім я взявся замовляти їжу та напої.

Та от халепа… Як я себе не вмовляв подумати про няню потім — здається, моя підсвідомість відмовлялася думати про щось інше!

Тричі я назвав три різні напої «Яною», а в перелік їжі вніс «няня», після чого 15 хвилин пояснював робітнику, що, ні, це не авторська страва, я просто обмовився!

Далі ще гірше. Я зателефонував Гриші та сварив його за те, що він розповів Яні про вечірку.

Мій друг безглуздо допитувався:

— Якій Яні, Ілля? Це якась із твоїх дівчат?

Якби ж то! З «моїми» дівчатами в мене немає перешкоди у вигляді Цербера-Фаїни. З «моїми» дівчатами все дуже просто. Тільки от… ні одна з них не зацікавлювала мене так сильно одними своїми чистими очима.

Хай там як, а нашу з Гришою розмову почула Маринка, його кохана дівчина.

— Яка ще Яна, Ілля?! — вихопила вона телефон у свого хлопця-здорованя та почала допит: — Якщо ви від мене щось приховуєте — я знайду в столиці коня і прив’яжу вас до нього за ноги, щоб він потягав вас декілька разів Андріївським узвозом вниз та вверх! І вашу Яну чекає така ж участь! Хто це така, я питаю?!

Хоча я і шкірився, миттю уявляючи таке видовище, та сумніву не було: Маринка зробить це.

Доки Гриня щось булькав на другому плані, намагаючись заспокоїти норовливу крадійку його серця, я вирішив змилуватися над другом. Хоча я і серджуся на цього блазня за те, що він розпатякав Клоповій про вечірку, але… чоловіча солідарність в мені перемогла.

— Маринко, давай без сімейного насильства там, зрозуміла? Я все розповім.

— Я чекаю! — все ще сердито звучить голос Маринки, яку заспокоїти не так вже й просто, але я спробую.

— За мною знову Клопова прийшла, — закочую очі, згадуючи нашу зустріч. — Сиділи в Дема в клубі, коли заходить! Попросив хлопців прикрити, а сам за Дем’яном до чорного виходу подався.

— Я досі не розумію до чого тут Яна! — пирхає Миринка.

— Яна тут ні до чого! — починаю дратуватися. — Я просто обмовився!

— Точно?

— Точно!

— Дивись мені, — голос Маринки стає спокійнішим, але не надовго. — То що там Клопова? Знову дістає?

— Дякуючи твоєму ненаглядному, Єва сьогодні з’явиться на вечірку.

Маринка так сердито зітхає в телефон, що мені здається я відчуваю її подих на своїй щоці.

— Я втоплю її в бассейні! — лютує запальна дівчина Гриші. — Нехай тільки прийде — провчу так, що до кінця свого віку в твій бік навіть дихати не буде.

— Воу-воу, Маринко, не розходься! — сміюся я. — В мене зв’язків у поліції немає, щоб витягувати тебе з-за ґратів!

— Дуже смішно! — саркастично зауважує Маринка. — Стільки ми з Гришою зустрічаємося — стільки я тобі й говорю: знайди вже собі нарешті дівчину, Ілля! Всі твої лоретки та паплюги вмить від тебе відчепляться!

— Ха-ха, ти їх недооцінюєш, Маринко! — регочу я, уявляючи перед собою зеленооку Маринку, яка, кривлячись від огиди промовляє ці «лоретки», «паплюги»! — Щоб вони відчепилися — мені треба зустрічатися з боксеркою, відьмою чи… міністром МВС!

— Клоун! Отримаєш у мене і відьму й міністра! — пирхає Маринка. — Я тобі про серйозні речі, а ти!

— А я не про серйозні чи що? — шкірячись, не здаюся. — Якщо дівчина дійшла до того, що оголошує полювання на хлопця, який їй прямим текстом кричить: «Відвали!» — що зупинить цю навіжену, Марин? “Дівчина — не стіна, посуну! Дружина — не матір, знешкоджу”!

— Цю дівчину зупинуть гарний копняк від Маринки! — хрюкаючи зі сміху, у нашу теплу балачку вклинюється голос Гриші.

— Не заважай! — шикає на нього Маринка і відсилає куди подалі: — Йди суп доварюй!

Хмикаю, слухаючи ці команди. Ох, ох, якби мене так ганяли — я б вийшов у вікно.

— Чого затих? — допитується Маринка, щаслива, що знайшла вільні вуха.

— Думаю, — відрізаю я, втомлений балачками. — Мені ще треба далі до вечірки готуватися.

— Добре, — незадоволено бурмоче Маринка, яка любить зі мною потеревенити. — Вечірка-вечіркою, а готуйся, що ми з тобою поговоримо про твоє особисте життя, Ілля. Годі тобі від стосунків бігати.

— Так! — гримаю я. — Давай без цього. До вечора.

— Дарма ти так, я б тоді підібрала пристойних кандидоток.

Закочую очі, проводя долонею по волосюю. Тільки кандидаток від Марини мені ще не вистачало!

— І ледь не забув, — переводжу я тему. — Жорі передай, щоб приходив у шоломі, бо я зустріну його ударом бити по дурній голові.

— О-о, що вже таке?! — обурюється Маринка.