Глава 6.1.

Гіпнотизувала поглядом екран телефону, знову та знову перечитуючи останнє повідомлення Кулаченка.

«Сьогодні ж заїду за тобою о 7-й вечора.»

Закрила наший чат тільки, коли переконалася, що красномовство цього покидька вичерпано і він більше нічого мені не напише. Не в найближчий час точно.

Відкинула девайс на ліжко, а сама підвелася та нервово заходила кімнатою, прикидуючи варіанти…

Я чудово розумію, що їхати до мене та моїх батьків – це останнє, що Назару хочеться. Однак… розлючений моєю відмовою він спроможний і на гірші вчинки.

Тому сидіти та сподіватися на минеться – я не маю права. Треба діяти і негайно! 

Перш за все я перевдяглася, щоб хоч якось відволіктися. Мозок стискало від думок та хвилювання.

Мені потрібна свіжа розумна голова. Хтось із близьких, хто зможе порадити щось варте уваги.

Першою я вирішую випробувати Сашку. Накинувши на плечі джинсовку, я виходжу з квартири, попередивши маму, що йду провести час с Санечкою.

На вулиці кутаюся тісніше в холодний джинс і дивуюся, що перший місяць літа такий прохолодний. Як і мій настрій. Безвихідь… я відчуваю таку безвихідь… Однак не здамся! Ми з Сашкою обов’язково щось вигадаємо!

Приходжу до подружки, розповідаю все, що стосується Назара та його дій на вечірці, завершуючи епічним стрибком в бассейн.

– Яно! – Санечка закриває обличчя долонями. – Всі знають, що в Кулаченка манія на особисті речі… Кажуть, він Гері Козленкові в свій час носа розбив за те, що той його розумний годинник пошкодив! А з рідною сестрою Назар взагалі пів року не розмовляв, бо вона на його планшеті подряпину залишила. Він же божевільний, Яно!

Бурхлива реакція подруги викликає в мені ще більший відчай.

– Що ж мені робити, Саш?!

– Знайти гроші та віддати, – безапеляційно говорить Саша. – Або ж… погодитися на його умови, Яно…

Від другого варіанту мені стає погано навіть без картин моєї яскравої уяви… 

Погодитися на умови Назара… Наприклад, піти з ним на побачення? А потім… що потім? Дозволити йому цілувати мене і… і… навіть думати не хочу, що ще робити з цим нелюдом!

– В мене є деякі збереження, Яно… – побачивши мій цілковито розбитий стан, Саша відразу ж кидається допомогти. – Я впевнена, ти знайдеш решту коштів, зможеш якось відтягти… Однак від Назара спекатися – задачи нереальна, Яно…

Ось такі невтішні прогнози я отримала від своєї подруги.

За спробу допомогти я подякувала, звісно, однак… я не знаю, де я знайду решту коштів. Це видається мені неможливим… 

На зворотній дорозі додому я вже не відчуваю холоду. Той внутрішний пробираючий до кісток мороз позбавив мене відчуття температури. Зате мої мізки працювала шалено. Я все думала, думала і додумалася до єдиного рішення в цій ситуації: я поговорю з мамою. З ким ще? Моя добра мудра мама допоможе знайти рішення.

***

Сьогодні неділя, тому тато рано вранці вирушив на риболовлю. Повернеться, можливо, під вечір. Тому з мамою все обговорити та обмізкувати в нас буде часу більше, ніж досить.

Заходжу в кухню і, прихилившись до дверного отвору, спостерігаю, як мама захоплено готує обід.

За що вам така донька дісталася, любі мої?.. Навіщо я пішла туди? Навіщо?!

Та відчай тут не допоможе. Глибоко зітхаю і звертаюся до матусі:

– Мам…

Вона повертається і їй достатньо одного погляду на мене, щоб відразу ж вимкнути плиту і, вказавши мені підборіддям на стіл, сісти самій та всадити мене.

– Розповідай, – спокійно наказує мама.

Взагалі моя мама – лагідна та добра. Щирості та ніжності я навчилася в неї. Однак вона вміє бути суворою і вимогливою, коли цього вимагають обставини.

Не знаю, що там мама прочитала на моєму обличчі, однак дивлюся на неї та розумію: на думку мами, саме зараз зірковий час цих рис її характеру.

– Тільки не сварися… – прошу, складаючи руки в замок.

– Що сталося? – спокійно запитує мама, яка ніколи не поспішає судити та робити висновки, перш ніж не вислухає та не почує позицію людини.

Що сталося?.. Завихрення в моєму мозку – ось що сталося!

Роблю глибокий вдих і видих, перш ніж видаю мамі саму суть того, що сталося:

– Вчора я пошкодила дуже дорогий телефон. Він коштує, як два роки навчання в моєму університеті, мам. – Черговий вдих і на видиху продовжую: – Це сталося випадково. Я б нізащо спеціально не пошкодила жодну чужу річ! – Затамувавши подих, видаю головне: – А зараз… ця людина вимагає гроші. Домовитися з ним неможливо…

Дивлюся на маму – і ловлю її простий прямий погляд без жодного натяку на гнів. Це підбадьорює мене запевнити її:

– Я готова піти на роботу чи підробітку – будь-що! Однак… він хоче вже до вечора знати… – на цьому місці я невільно затнулася, підбираючи правильні слова. – Він хоче знати, як швидко я зможу віддати борг. Мені дуже потрібна порада, мам…