Глава 5.6.

— Що тут відбувається?!

Від голосу Борі я ледь не підстрибую на місці.

Дивлюся на свого розлюченого кавалера, який випалює в Назарові снайперську точку на лобі. Здається, і зброя не потрібна — одного цього погляду достатньо, щоб вбити.

Назар не з тих, хто губиться. Все ще тримаючи мене в своїх лещатах, закидає одну руку на моє плече й буквально втискає мене у свою грудну клітку.

— Зник би ти, Боря, по-хорошому, — вичавлює із себе слова цей звір. — В нас тут із Яною тет-а-тет.

— Кулаченко! — обурюся я і щосили намагюся відштовхнути цього велетня від себе. 

Однак усе марно: він надміру сильний.

— Ти головою стукнувся, Кулак?! — гнівно випалює Борис, не дивлячись на мене. Уся його увага сфокусована на Назарові.

— Поговоримо? — на диво, спокійно пропонує розгніваному Борі Кулаченко.

— Поговоримо, — погоджується Боря — і я неочікувано відчуваю, що мені стає легко дихати, а важкі сильні руки більше не стискають мене і я знову можу вільно рухатися.

Чим я і поспішаю скористатися, підскочивши з дивану і відбігши від Назара, як від найнебезпечнішої у світі зарази.

Хлопці й далі напружено дивляться один на одного, а я, повністю розбита всим, що пережила від Назара за сьогодні та за всі інші дні, коли цей негідник діставав мене, — стою за спиною Борі, який зараз видається мені яким-не-яким, а захистом!

Та все ж мене трясе не на жарт і я ледь стримую сльози.

Довели! Обоє!

Боря пішов, як за власною смертю, і залишив мене напризволяще!

Назар — сьогодні перевершив усі свої попередні домагання. Як же він мене дістав!

Бачити не хочу обох.

Повернувшись, йду до натовпу та помічаю прозорі двері. Крізь них я бачу зорі, які відбиваються у водяній гладі басейну.

Хочу до води, хочу на свіже повітря.

Може, хоч трішки стане легше?..

Зітхаю та плентаюся до дверей.

Тілько-но я відчинила двері на терасу, як мене огорнула прохолода вечора. Я пройшла декілька кроків і опинилася біля жаданого басейну.

Міркуючи про цей шалений вечір, мої очікування та розчарування, я сіла біля бассейну, притискаючи коліна до грудей.

Зорі у воді відбиваються так красиво та живо, що мені здається я лиш руку простягну та загорну у свої кишені цілу жменю цих гарячих сонць.

Навколо тиша. Нікого, крім мене, тут немає. І я радію цій можливості побути наодинці та подумати. Ліпше я б відразу поїхала до Саші чи додому! Однак… не хочу, щоб мене бачили такою розгубленою та наляканою. Мені треба декілька хвилин, щоб вирівняти своє дихання ти прийти до ладу.

Я так чекала на цей вечір. Так хотіла побачити Борю… Де взявся цей нікчемний Кулаченко?! Чому Боря залишив мене одну?! Так багато запитань — і жодної відповіді…

— Яна.

Ні-і-і…

Я ще не встигла відійти від пережитого, як знову цей ненависний Кулаченко!

Від його голосу я костенію і не можу поворухнится. Лише силою волі змушую себе підвестися і впертися поглядом у його неживі очі.

— Не підходь до мене! — виставляю вперед руку та кричу Назару, коли хлопець все ближче та ближче підбирається до місця, де я стою.

— Боря нам завжати не буде, — хижо блимнувши очима, Назар за декілька кроків опинився біля мене. — Я його знешкодив.

— Ти… що?! — я, здається, і дихати припинила, лиш на мить уявивши, що цей відбитий може зробити з Бориском!

У мені вибухнула лють та тривога! Я хочу переконатися, що з Борисом усе добре й роблю ривок у бік будинку, однак Назар зупиняє мене, вхопивиш за плечі.

— Ми з тобою, здається, домовилися… — однією лапою він тримає моє плече, а іншою доторкається мого обличчя.

— Не чіпай мене! — шепочу самими губами. Я виснажена й налякана. Я не хочу, але мушу боротися! Мушу.

— Годі ламатися, Яно! — знову боляче вхопивиши мої плечі, Назар притискає мене до себе і грізно хрипить у моє вухо: — Все буде так, як хочу я. Ліпше тобі просто змирится з цим.

Ми стоїмо майже на краю бассейну. Мені так і мерещиться, що ми ось-ось і звалимося у воду.

Мене не лякає це. Набагато страшніше — не діяти, змирится і дати змогу Назару робити його брудні справи.

— Цього ніколи не буде… — шепочу я ледь не в самі губи цього йолопа.

— Так? — глузливо питає він, так міцно мене обіймаючи, що, здається, мій хребет доживає останні секунди свого життя.

— Так! — сердито кричу йому і, ступаючи ногою в басейн, порушую рівновагу наших тіл — після чого ми обоє валимося у воду.

________

Любі мої, а де ж Борис знову, а? Які ваші думки?

Дуже радію вашим коментарям =)