Глава 4.5.

— Я планую навести лад у вітальні та кухні… — почала я здалеку. — Книгу почитати хотіла: назабаром маю віддавати її в бібліотеку. А ввечері… — від хвилювання я набила повний рот лазанією, — на по… ньки до С… шки…

— Що? — батько витріщився на мене, не зрозумівши ні слова.

— На… иденьки до …ашки…

— Яна, пережуй та скажи розбірливо, — втрутилася мама, ледь зітхаючи. Вона-то, на відміну від батька, усе розібрала!

— Тату… завтра ввечері я хочу піти до Саші, — знову всміхаюся зайченятком, сподіваючись, що це спрацює.

— Навіщо? — справедливо заважує тато, на жаль, не в захваті відпускати мене до Санечки ввечері…

От воно і почалося: моє персональне мінне поле! Якщо я скажу щось не те — батько в жодному разі мене не відпустить.

Думай гарно, Яно!

— Саша влаштовує посиденьки, — продовжую всміхатися. — І мене запросила.

Батько незадоволено гмикнув, але це ще нічого! Йдемо далі.

— Що ж ви там будете робити? — спрямував на мене свій прямий погляд тато.

Ой-ой! Увага, Яно! Не ляпни якусь дурницю на кшталт: у шахи грати чи поезію читати…

Батько відразу видасть:

— З ким? Це з Олександрою мого покійного Петра? — ще й реготати буде! — Та вона, либонь, і слів таких не знає!

Тому я і обираю щось більш-менш реалістичне:

— Будемо фільм дивитися…

— Який фільми?

Еге, з татом усе не просто!

І не скажеш: «Про кохання!». Бо ж для батька це відразу: якась еротика…

У бойовики він не повірить… А якщо скажу «мультфільми» — точно щось запідозрить. 

Тому й кажу:

— Комедію.

— Вам у житті комедії мало, Яно? — свердлить мене тато тяжким поглядом.

— Життя, тату, це трагікомедія, — не втримуюся я від коментаря.

— Ну-ну, поговори мені, — за що відарзу дістаю глузливий погляд тата та нове запитання: — Який фільм будете дивитися?

Під суворим поглядом батькі всі назви відомих мені комедій вилітають із моєї голови, горланячи пташиним вереском.

Що ж, Яно, доведеться тобі вигадувати!

— Нова… нова комедія… — жестикулюю пальцями, допомагаючи собі створити назву цього вигаданого мною шедевра.

На думку мені спадають варіанти один гірше іншого: то «Відчайдушна няня та четверо бешкетників, не рахуючи їх дядечка», то «Подружки-брехунки та дуб-дерево батько»…

Схвильовано жуючи губи, я все-таки видаю татові назву:

— «Довгоочікуване побачення із принцем зі столиці».

Голова сім’ї аж закашлявся, пережовуючи великий шматок лазанії.

— Назва багатообіцяюча! — гмикає він.

— Хвалять, — усміхаюся я, не вірячи своєму щастю.

— Навіть так? — посміхається тато й додає: — Сподіваюся, не розчарує.

Ох, а я як сподіваюся, що мій столичний принц Борюнчик мене не розчарує! Йду на такі жертви заради нього!

Хай там що, а я вже піднімаюся з-за столу, радіючи, як слон, і вже мрію розповісти Сашкі про успіх операції, аж раптом тато змушує мене напружутися після нового запитання:

— Ви будете з Олександрою вдвох?

Ріу в тім, що Сашка, справді, завтра влаштовує вечірку, на яку запросила наших спільних приятелів та деяких одногрупників.

Знаючи свого тата, я боюся, та все ж говорю правду:

— Буде ще декілька наших знайомих.

Батько похмурніє, але задоволений моєю чесністю киває.

— Це нормальні діти? Ніяких Кулаченків, Козленків та подібних не буде?

— Ну, що ти, тату! — червона, як буряк, запевняю батька. — Ми із Сашою з такими хлопцями не водимося!

На жаль, мій Борюнчик водиться…

— Дивіться мені, дівчата, — холодно говориться тато, а я відчуваю, як мою спину вкриває мороз. — Якщо довідаюся, що хтось із тих пришиблених був — це будуть ваші останні посиденьки.

Киваю і запевняю татка, що нікого подібного не буде й бути не може!

А сама думаю, що вже завтра я піду в саме лігвище цих хлопців…

— Що будете пити? — нове запитання батька змусило мене максимально сфокусуватся на продумуванні відповіді.

Якщо скажу, що питиму вино — тато прочитає нотацію про те, що буває з дівчатами, які напиваються на вечірках… Якщо скажу, що буду пильнувати інших — батько подумає, що Сашка збирає збіговисько пияк, які будуть напиватися, як свині…

Тому, глибоко зітхнувши, відповідаю:

— Я буду тільки сік та воду.

Батько задоволено киває і мені навіть здається, що він усміхається кутиками губ, однак це не був би тато, як би не попередив: