Глава 4.4.

— Привіт, — глухо говорить тато і відразу ж сідає за стіл.

— Привіт, тату! — всміхаюся, як зайченя, щосили приховуючи своє хвилювання.

Однак біда: моє червоне обличчя так і пашіє, а серце від хвилювання скоро вистрибне з грудей!

— Дуже втомився? — мама метушливо клопочеться біля тата, поглажуючи його втомлену спину.

— Нормально, — похмуро відповідає батько, який ні за що не зізнається, настільки сильно він втомився, відгарувавши сьогодні наднормовий час.

Мій тато з тих чоловиків, які ніколи не плачуть, не жаліються, не скиглять. Він дуже суворий — це правда. Іноді навіть занадто! Однак батько — справжня опора для мене та мами. І ми знаємо, хай там що, а на нього завжди можна покластися. Він не зрадить, не підведе та ніколи не залишить нас за бортом. Тато живе сім’єю та для сім’ї. Мама його просто обожнює, а я – дуже-дуже люблю.

Мої батьки — ровесники. Тато — кремезний, високий чоловік. А мама — тендітна жінка середнього зросту. ЇЇ завжди зібране волосся — каштанове й досі яскраве та блискуче. Риси облисся — м’які та ніжні. Очі — сірі-сірі. Такі лагідні та добрі, що, здається, в них можна знайти спокій і в найлютішу бурю.

Тато ж почав сивіти ще років 5 тому. Кучеряве від природи волосся навіть коротко підстрижене завжди в’ється і нагадує в ньому малого розбишаку, яким він був років 35 тому.

Обличчя тата – суворе, як у стародавніх воїнів. А очі — зелені, як і мої. Однак, на відміну від мене, емоції якої завжди, як на блюдці, погляд тата — завжди пронизливий, але непроникний. Такий чоловік ні за що не дозволить вести себе та принижувати. Він — цілковитий та беззаперечний лідер.

— Що вечеряти будемо? — пришвидшує тато маму, яка за пестощами чоловіка забула про вечерю.

— Я лазанью приготувала! — зіскакую зі стільця, поспішаючи до кухонних тумб, де вже стоять тарілки з красиво нарізанами шматками смачної італійської страви.

— Оттакої! — татко посміхався, спостерігаючи за моєю метушнею на кухні. — Невже я міг проґавити свист рака на горі?

— Тату… — червонію я ще більше. — Невже я не можу порадувати своїх батьків? — І для правдивості додаю: — Сесія завершилася — у мене більше вільного часу…

Тато підозріло зіщулився, уважно скануючи мене своїм орлиним синім поглядом.

— Так… — слідує тяжке зітхання і я з насторогою дивлюся на тата. — Жінки-жінки… Що приховуємо? — Просканувавши мене, тато перевів погляд на маму. — Краще зізнайтесь самі.

У мене в горлі аж пересохло від хвилювання, але до тата підходить мама і, поклавши руку на його плече лагідно говорить:

— В холодильнику ще картопля залишилася та м’ясний рулет. Може, розігріти тобі, Михайлонько?

— Достатньо лазаньї, — відповідає тато і розглядає приготовану мною страву. — Дитина старался — поїм.

Зітхаю і, всміхаючись мамі, радію, що ми хоча б можемо почати зараз вечерю.

А про «посиденьки» я вже буду думати в ході вечері та чекатиму найкращу мить, щоб завести про них мову...

А поки що я їм лазанью та милуюся своїми батьками. Як пара голубів, вони воркують один з одним — і навіть у суворих втомлених очах батька блищить грайливий вогник тепла й любові.

Тихенько зітхаю, думаючи, що і в нас із Борюнчиком є можливість створити таку міцну та люблячу пару.

Доки я мрійливо всміхалася та малювала картини щасливого майбутнього, не помітила, як тато почав зосереджено вивчати мій вираз обличчя.

— Які плани на завтра, доню?

Лінощі в нашій сім’ї не вітаються. Тато з дитинства привчив мене проводити час із користю. Хотіла читати чи вивчати щось — молодчинка; господарювати в квартирі чи виготовляти якісь страви — взагалі супер! Вам може здатися, що мій батько аж надто суворий. Але головними його заборонами були — вештатися без діла та зв’язуватися з поганою компанією.

І саме ці заборони я маю намір порушити завтра…

________

Вибачайте, любі мої, за тривалу перерву! Продовжуємо випуск =)

Як вам сім'я Яни?)

Дуже радію вашим зірочкам та коментарям)) Особливо коментарям, адже, вони мотивують авторів випускати глави частіше))