Глава 4.3.

Говорять, найкраща брехня — це дещо змінена правда.

Що ж, сьогодні я матиму змогу перевірити це на собі.

Очікуючи повернення батьків із роботи, я приготувала улюблену лазанью тата і зварила компот із чорносливу.

Тричі прибрала у своїй кімнаті, намагаючись хоча б чим-небудь зайняти свої неспокійні думки.

— Ох, а якщо тато не повірить та не відпустить? — тривожні думи чхали на мої відволікання – і те й робили, що лізли в мою голову непрошеними гостями.

А я щосили відганяла від себе ці набридливі мухи. Ні, я маю переконати тата, бо ж Борюнчик більше не приїде в наше місто, а я так хочу з ним побачитися! Та й вазагалі: у нього врешті-решт може урватися терпець і він поставить хрест на мені та нашому спілкуванні!

Першою з роботи прийшла мама.

— Привіт, серденько, — лагідно гладить мама моє волосся.

Я ж озираюсь на двері.

— А тато де?

— Ох, доню… У нього там аврал! — втомлено зітхає матуся. — Весь цех затримують на доопрацювання.

Ох-ох, новини — погані. Тато прийде додому злий, як тигр.

А відкласти розмову на ранок — не варіант: вранці настрій батька ще гірший…

Хай там що, треба говорити сьогодні.

Чекаючи на тата, сидимо з мамою в кухні за столом. Не їмо, бо ж за традіцією нашої сім’ї — вечеряємо ми завжди разом.

Краєм вуха слухаю розповідь мами про її день, а сама нервово тарабаню пальцями по столу, вкотре згадуючи наший із Сашкою план.

— Скажеш батькові, що я влаштовую посиденьки, — граючись своїми дредами, діловим тоном повчає мене Санечка. — Вечіркою це не називай, бо ж не пустить 100 %.

— Що ж ми будемо робити на твоїх «посиденьках»? — посміхаючись, цікавлюся я.

— Прояви фантазію, Яно! — сміється Саша. — В інтелектуальні ігри я не граю, літературою не цікавлюся…

— За що я взагалі з тобою дружу? — уже відверто глузую над своєю подругою.

— Як за що? — регоче вона. — За те, що я вигадую геніальні плани! Пам’ятай про Бориска та дій!

Знала б я, що тато запитає в мене багато більше, ніж, чим ми будемо займатися на тих «посиденьках»…

***

— Яно…

Звернення мами вивело мене з моїх дум — і я запитально на неї поглянула.

— Ти така неуважна, доню, — зауважує мама. — Тебе щось турбує?

А мамі ж теж потрібно про «посиденьки» сказати!

На відміну від тата, вона не буде настільки критична. Почну з неї.

— Саша заходила сьогодні, — сором’язливо посміхаюся. — Запросила мене на посиденьки…

Уважно дивлюся на маму, вивчаючи її реакцію. Як і я, моя мамя — дуже проста й ні краплі не лицемірна. Усі її думки та почуття відразу відбиваються в її очах та на обличчі.

— Ти хочеш піти? — запитує мама, а я киваю.

На противагу татові, мама ставиться до Саші дуже приязно.

Вона співчуває її матері, що та одна виховує доньку зі складним характером. Тато ж — Олександру терпить. І терпить по тій єдиній причині, що вона — донька його покійного друга. Якби не цей факт — бунтарку й балагурку Сашку тато не підпустив би до мене й на кілометр, хвилюючись, що я піддамся її впливу – та стану такою ж непокірною і свавільною.

— Я не проти, серденько, — всміхається мама та відразу ж додає: — Однак запитай у тата. Якщо він дозволить — звісно, зможеш піти.

Я киваю, прекрасно розуміючи порядки нашої сім’ї…

Очікування тата ставали вже прсото нестерпними! Однак, коли я почула звук відкриття вхідних дверей — ледь не підстрибнула на стільці до самої стелі!

Ось він час «Ікс»!

Залишилося лише підібрати той самий момент, щоби підступитися до татка…

Батько йде квартирою ніби йому хтось до ступнів камені прив’зав: так вже ж гупає він ногами, що сусіди знизу точно здогадаються: Михайло Сотник прибув додому.

Нарешті двері кухні відчиняються і заходить голова сім’ї.